Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Від 1953 року після страйку і аж до осени 1956 року уряд зробив для політв'язнів небувалі до того часу в історії Радянського Союзу поступки. А з осени 1956 року уряд знову взяв курс на затиск. У 1963 році обмежили з посилками до двох на рік по п'ять кілограмів. У 1964 році заборонили продавати в ларку для політв'язнів цукор, товщі і хліб. А посилки з дому дві на рік по п'ять кілограмів дозволили одержувати лише тим, що співпрацювали з адміністрацією. Режим загострювався все більше і більше, годували все гірше і гірше. А кожної середи на політзаняттях начальники отрядів нагло і безсоромно читали нам лекції про гуманізм радянської влади.

Колись ще в Тайшеті, на вахті перед розводом на роботу, один політв'язень сказав до свого товариша: «Ось глянь на ту відкормлену банду лагерної адміністрації, це ж всі вони живуть за рахунок нашої тяжкої праці і нашого недоїдання, та ще й насильно примушують нас кланятися їм і поважати їх за те, що вони знущаються над нами». Тоді мені ще така думка не приходила в голову, але оце як почали заставляти слухати їх безграмотні і наглі лекції про гуманізм, то в мене витворювалось таке враження, що наче б мені із зв'язаними ногами і руками плюють у рот і глумливо сміються, що я не можу захиститись від того їх глуму. І треба ж було придумати такий глум над людьми, щоб паразит, який живе за рахунок твого поту і крови, заставляв тебе поважати його і слухати його лекцій. Страшнішого глуму над людською гідністю мабуть ніхто і ніколи не придумає. Бувало, що люди і не витримували того глуму і серед білого дня, просто на очах в адміністрації, лізли на паркан, яким був обгороджений лагер. Я сам бачив такий випадок на сьомому, як один в'язень зовсім спокійно, на очах лагерної охорони і адміністрації, перелів через «запретну зону» з колючого дроту з драбиною на плечах, а тоді приставив драбину до дощатого паркана, яким був обгороджений лагер, і спокійно поліз. Охорона лагера могла його взяти, але жадоба крови не дозволяла їм того зробити і вони його застрелили саме тоді, як він брався перелазити через так званий козирок, зроблений з колючого дроту поверх дощатого паркану. І так, бідняга, застрелений і повис на тих колючих дротах, поки не прийшов усім відомий по сьомому пірат в чині старшини, Швед, і не скинув його.

А у лагері особо строгого режиму на десятому так само поступило троє і всіх трьох постріляли. Один політв'язень на вахті Шведа сказав:

— Про таких як ти, Солженіцин написав цілу книжку.

— Хай пише, а скоро він буде тут разом з вами, отоді ми з ним поговоримо так, що більше йому не захочеться писати, — спокійно сказав Швед.

— Ой, ти вже немало нашого брата відправив на той світ, — хтось з гурту сказав в адрес Шведа.

— Як треба буде, то й тебе відправлю, — знову з таким же самим спокоєм, наче сам до себе, відповів Швед.

У 1962 році, у центральній лікарні на третьому, мені робили операцію на верікоз. Операція була нелегкою, а особливо післяопераційний період був дуже тяжким. А в 1964 році у тій же самій лікарні мені оперували грижу по білій лінії. Оце тоді у мене появилося бажання почати писати спогади і я відразу там же в лікарні й почав. Але тоді ж у лікарню приїхав Горбовий і я зрадів з того, що матиму можливість розпитати його про деякі справи Проводу. Горбовий увічливо привітався і був навіть радий нашій зустрічі. У лікарні майже весь час ми проводили вдвох.

— Скажіть, будь ласка, пане докторе, хто призначав крайових провідників до війни? — запитав я.

— До війни, на західніх землях України був тільки один крайовий провід. На пост крайового провідника призначував сам Коновалець, — сказав Горбовий.

— І Бандеру у 1932 році на пост крайового провідника також призначив Коновалець?

— Звичайно, що Коновалець. Я навіть пам'ятаю, як тоді відбулася зустріч Коновальця з Бандерою на Горішньому Шлеську.

— Невже ж у Коновальця в Галичині не було кращої кандидатури на той пост? Бандера тоді мав всього-навсього двадцять чотири роки. Що ж це за провід, очолюваний двадцятичотирилітнім хлопцем?

— То нічого, що він тоді був молодий, але зате дуже здібний.

— У чому ж проявлялася та його здібність? У нападах на пошту, чи в атентатах? Керувати терористичною групою можна і в 24 роки, але тільки не цілою політичною організацією. На таку посаду треба досвідчених організаторів і добрих політиків, а не терористів.

— Мені то не подобається, що ви вишукуєте всякі придирки.

— Я не придираюсь, а тільки хочу про все знати правду і мати право висловити свою думку.