Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Так ви, мабуть, були разом із Папчуком? [40] [40] Прізвище не дуже чітке в ориґіналі. Можливо — це Панчук.

— Так, і з Папчуком я довго був навіть і в одній бриґаді.

— А тут, на Тайшетській трасі, де ви були?

— Я вже на тій трасі другий раз, бо я ж уже другий раз суджений. Тим разом я був на одинадцятому, дванадцятому, шістнадцятому, а там-туди прийшов з десятого. Там, на десятому, залишився ще Дужий Петро, Кархут і багато молоді.

— Як же ж там живе Дужий, Кархут і хто там є з молодших? — запитав Горбовий.

— Дужий пише історію України, а Кархут працює лікарем, вирощує огірочки і квіти та читає. Інколи вони обидва зустрічаються, розповідають один одному про своїх старих знайомих, про минулі часи, оба вони люблять багато розповідати, але абсолютно не люблять вислуховувати один одного, отже я частенько бував у них за слухача. Один тільки я мовчав і слухав їх обох.

Горбовий засміявся і знову запитав:

— А як вони ладять з молодшими?

— Ніяк не ладять, вони просто займаються своїми справами і все, а молоді мурчать на них і часто ображають, особливо Фіц і Глива.

— О, то це щось вже не гаразд, коли б я там був, то того не було б. Глива і Фіц — це дуже хороші хлопці, — сказав Горбовий.

— Цікаво, а я якось не зміг у них знайти того хорошого.

— Бо ви їх не знаєте, — сказав Горбовий.

— Може й не знаю, — відповів я, — але судячи з їх учинків, які вони зробили при мені, то по-іншому про них і думати не можна. Вони побили таку хорошу людину як Ґой Іван, якого вони не варті всі разом взяті.

Перейшовши всі їх ганебні вчинки, зроблені при мені, про які навіть і соромно говорити, я сказав Горбовому, що з тими людьми я не хочу мати нічого спільного, мені краще було б, коли б вони сиділи за злодійство, ніж оце сидять по політичних мотивах і своїми вчинками плямують ім'я політв'язнів.

— А де ж ми їх дінемо? Вони ж наші, — на останку сказав Горбовий.

— В тому ж то і наша біда, що вони наші, отож треба подумати, чому вони такі появились у політичному русі.

І так ми з першої зустрічі з Горбовим не владили.

Частенько до Горбового в лікарню заходив і Папчук. Перед Горбовим схилялись всі українці. У такому пляні і таким тоном як я, з ним ніхто ніколи не розмовляв і це зачіпало його амбіцію.

Незадовго Горбового забрали з лікарні знову у центральний ізолятор, але через кілька днів повернули його назад на 60-й лагер і помістили не до інвалідів, а в ту ж саму бриґаду, у якій був і я. Звичайно, що це було зроблено оперативним відділом зумисне, щоб дати нам змогу посперечатися. При таких суперечках оперативний відділ при допомозі своєї аґентури вивуджує собі найцінніші матеріяли. Отже, знаючи про це, ми старалися якнайменше розмовляти про те, із-за чого виникають суперечки.

Одного вечора мене викликали в контору в кабінет оперуповноваженого КҐБ. Там сиділо двоє середнього віку людей. Вищий на зріст освідчився, що він приїхав у Тайшет із Києва, з Республіканського КҐБ, а про свого колеґу сказав, що той з Іркутського обласного КҐБ. Цей невідомий мені по прізвищу з Києва, в основному допитував мене про Семенюка Степана. Вони звідкись взяли, що нібито я мав би знати, звідки Степан родом і всякі інші дані про нього. Але як я на ті його питання відповів, що я не інформатор і на подібні питання відповідати не буду, то тоді він сказав:

— Це гірше для вас, що ви не хочете бути нашим інформатором, бо це значить, що ви самі не хочете полегшити свого життя і достроково вийти на волю.

— Такою ціною я на волю виходити не хочу, але як уже йдеться про те, то ви чомусь не звільняєте і своїх інформаторів, бо он Папчук скільки років служить вам інформатором і однак ви його не звільняєте, — сказав я.

— Папчук вбивав людей і ми ще раз будемо його судити, та й крім того, він був вашим інформатором у нас, а не нашим у вас. Ви ж його направили до нас, щоб розвідати, чим ми цікавимося і якими методами працюємо, — сказав каґебіст з Києва.

Повернувшись з контори, я оповів Горбовому всю історію про Папчука. Горбовий сприйняв ту мою розповідь з явним несмаком. Папчук же був його найкращим любимцем. А для Горбового найважливішим було те, хто як до нього ставиться.

Навесні 1962 року Горбового перевезли військовою машиною до Львова, а мене відправили в… [41] [41] У рукописі — нечітко. у сьомий лагер. У… на сьомому я зустрів багато своїх старих знайомих. Серед них були відомі вже в мойому оповіданні: Роню, Марушко, Грицак і багато інших.

Мене призначили в той самий барак, в якому був Марушко і Тіханович. Через днів десять начальник лагера призначив Марушка бриґадиром нашої бриґади. Марушко знаним там був не всім, лише я його знав раніше. У… він уже явно і безстрашно служив лагерній адміністрації. За чотири дні уже був членом «совета актива» і тому його призначили бриґадиром… [42] [42] У рукописі — нечітко. і Роню також уже були не ті, якими я їх знав на 15-му в 1954 році. Наш… [43] [43] У рукописі — нечітко. дуже часто із гордістю оповідав про свої «подвиги» в лагерах. А… [44] [44] У рукописі — нечітко. боявся навіть і зустрічатися з тими, яких адміністрація відносить до непоправимих бандерівців. Марушко дуже пронизливо приглядувався, який курс візьму я по відношенні адміністрації і інших «советів актива»… [45] [45] У рукописі — нечітко. я сам сказав усім своїм знайомим, що не буду брати участи в жодних лагерних організаціях, бо я всю лагерну систему вважаю злочинною і антилюдською, саме тому я не стану допомагати їй у замасковуванні злочинів. Багато разів мене пробували завербувати як не в дружинники, то в самодіяльність, а найчастіше вербували в редакцію стінної газети.