Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Литовський летун Стасік, з яким я жив ще у Воркуті на цементному, також був у бриґаді Воротинцева. З Тіхановичем у нас було багато спільних знайомих по Норильську. Під час страйку у Норильську, Тіханович був на Медвежці і брав участь у страйку. Між іншим, він оповів мені про те, що на б01-му з третього каторжанського лагера є Папчук Микола і що він робить бриґадиром і належить до «Совета актива». Ця інформація про Папчука мене не здивувала, бо після того, як він ще в Норильську став інформатором оперативного відділу ЧК, то для нього щезли всі перепони до будь-якого свинства. Люди з надщербленою совістю рідко вирівнюються.

Пізніше Тіханович сказав і про те, що Папчук дружить з оперуповноваженим КҐБ при 601 лагері, а друзям по лагерю ту свою дружбу він пояснює тим, що нібито вони колись разом вчились у гімназії.

Інколи Тіханович відвідував Мільгуля, він мені також був знайомим ще з Норильська з третього каторжанського. Мільгуль був по національності поляк, а по спеціяльності лікар. Всі лікарі-політв'язні в лагерах працювали за фахом. Мільгуль також працював лікарем на третьому каторжанському у Норильську і тоді на 601 в Тайшеті. Через тижнів три після мого прибуття на 601-й лагер, Мільгуль із центрального ізолятора забрав до себе в лікарню хворого доктора Горбового і відразу повідомив про це мене. Я радів з того, що нарешті матиму можливість познайомитися з доктором Горбовим і розпитати його про Варшавський процес над Проводом ОУН за вбивство польського міністра внутрішніх справ Пєрацького та про сам Провід ОУН взагалі і про Бандеру зокрема. Всі ті справи ще не переставали мене цікавити, бо все ж таки прізвище Бандери стало відомим у всьому світі, і рух, який охопив у 1943 році буквально всі західні землі України і до деякої міри поширювався і на східні землі, ворогами іменувався бандерівським рухом. Хорошим був цей рух чи поганим, розумним чи дурним, то про це скаже своє остаточне слово історія, але цей рух був рухом нашого народу, бо в ньому брав участь весь народ західніх земель України. Як комуністичний, так і націоналістичний рухи на західніх землях України були рухами нашого народу. І в загальному, рівень тих рухів був таким, як і рівень народу, іншим він і бути не міг. Як комуністи, так і націоналісти вважають себе кристалічно чистими і святими. Але насправді серед тих і других діяли чорні сили і своєю чорною роботою клали пляму ганьби на ті рухи і народ, який породив тих виродків. Зараз, користуючись нероздільною владою і всіма засобами інформації, комуністи обпльовують на всі лади націоналістів взагалі, а бандерівців зокрема, а насправді то всі злочини бандерівського СБ (Служба Безпеки) були викликані злочинами комуністичного ЧК.

Коли б не було на західніх землях України насильної колективізації, арештів і вивозів у Сибір у 1940 році та масових розстрілів без суда в перші дні війни 1941 року по всіх тюрмах Західньої України, то не було б і дикої кривавої помсти. Я не намірений виправдовувати злочинних дій СБ, але я не стану прикривати не менш кривавих злочинів і ЧК. Незаперечним фактом є те, що злочини бандерівської СБ були наслідком злочинів ЧК, а не їх причиною. У мене немає пристрасної ненависти ані до одних, ані до других, бо я був і діяв як у одних, так і в других, і тому я знаю, що обидва ті рухи були нашими народними рухами, в яких брав участь народ, а серед кожного народу завжди є як хороші, так і погані люди. Трагедія нашого народу і його рухів лежить у тому, що один рух взяв собі на озброєння все, що було найгіршого на Заході, а другий від Сходу також перейняв те, що було найгіршого. Одні почували себе менш вартісними від німців і сліпо подражали їм у їх найгірших вчинках, а другі почували і почувають себе менше вартісними від росіян і також переймають від них найгірші їх сторони. Одні вважали своїм — Берлін, а інші — Москву. Із-за того різнопоклонства виникав антагонізм № 1. Антагонізми на соціяльному ґрунті є антагонізмами другого пляну, внутрішньонаціонального порядку, які розв'язуються в рамках своєї держави парляментарно-правовим способом. А антагонізм № 1 виник на основі зовнішніх впливів, яким сприяла і сприяє та страшна руйнівна недуга почуття меншевартости. Як довго ми будемо самі себе вважати меншевартісними, так довго будемо придатком для тих, яких рахуємо більше вартісними від себе.

І так одного осіннього вечора я прийшов до лікарні познайомитись і відвідати доктора Горбового. Доктор Горбовий насправді був тоді хворим і немічним чоловіком, а лікарняна білизна і халати ще чіткіше підкреслювали його немічність. Горбовий вложений дуже міцно і гарно. Кість груба. Але систематичне недоїдання зробило своє. Причиною його недуги в основному було виснаження. Горбовий прийняв мене з настороженою цікавістю. Але як я йому оповів про те, що я був у одному лагері з Вільгульмом, то Горбовий повеселішав і пізніше запитав: