Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Але це я знову відхилився від своєї основної розповіді.

Тепер кілька слів про Козачка. Родом він з Львівської области, Сокальського району. Чоловік дуже практичний, кмітливий і непоганий як людина. Дивлячись на нього і прислухаючись до його досить здорових міркувань, мені було дивно, чого цей чоловік пішов на бриґадирську посаду. Посада бриґадира в лагері — це така посада, на якій навіть найкращі люди через рік робляться подлецами. Бриґадирів призначує адміністрація лагера для того, щоб витискати з в'язнів якнайбільше поту і доповідати адміністрації на тих, що не піддаються тому витисканню.

Лагерна адміністрація докладала всіх зусиль в тому напрямку, щоб самі в'язні витискали один з одного всі життєві соки, як на роботі, так і в побуті. Для тієї мети адміністрація підшукувала собі людей серед в'язнів на бриґадирів, нарядчиків, культоргів, помпобитів — і їх упривілейовувала, щоб вони на роботі витискали з останніх всі сили, а особливо з неугодних для адміністрації.

Таких типів, які йшли на ті посади в лагері, називали «придурками». Придурки в лагері — це вуха, очі, щупальці і дрянь лагерної адміністрації. За ту їхню собачу роботу адміністрація давала їм необмежений доступ до лагерного «корита», яким являлась їдальня, і платила гроші. І ту їх «зарплату» називали «горлове». Як правило, на ті собачі посади в основному йшли ті ж самі, що вже працювали на таких чи подібних собачих роботах в німецькому ґестапо або у Власовській армії. Серед власовців, зрідка, траплялись і порядні люди, а співпрацівники ґестапо майже всі у лагері співпрацювали з ЧК. Словом, влаштовувались по своєму «фаху». Вся та «машина» в лагерах політв'язнів була створена для поступового морального і фізичного винищування морально стійких і національно свідомих людей. Вона діяла дуже ефективно, за заданим пляном 1952-53 років. Від 1944 по 1952 рік мільйони чесних трударів померли від голоду, холоду, тяжкої каторжанської праці і неймовірних знущань на Заполяр'ї у царстві вічних мерзлот, на Далекому Сході, в Іркутській області, Кирмерово, Караґанді та Балхаші.

Організований в 1952 році рух політв'язнів, спрямований насамперед проти відгодованої адміністрацією, за рахунок трудеників, псярні бриґадирів, нарядчиків і всякої іншої нечисти серед в'язнів, розрушив ту їхню страшну машину, створену для винищування чесних трударів. А в 1953 році, силою могутніх страйків політв'язнів Норильська, Воркути — захитались всі устої лагерної системи, опертої на грубе і жорстоке насильство, голод і знущання.

На кістках політв'язнів України і Прибалтики у вічних мерзлотах Заполяр'я виросли Норильськ і Воркута з десятками шахт і великими металюрґійними заводами, на їх кістках побудовані Караґанда і Маґадан та багато рудників кольорових металів Колими. І нарешті ті зацьковані і заморені невільники чітко виступили проти всесильного свавілля беріївської оприччини. Рушійною і ведучою силою тих, незрівняних в історії лагерів рухів, були українці і прибалтійці.

Мобілізувати людей до боротьби з явним злом було значно легше, ніж з прикритими під личинку «мучеників за національну справу». Ті, що безстрашно з відкритими грудьми на повний зріст йшли проти скорострілів цілих полчищ беріївської оприччини, на свого однокровного брата руки не піднімуть, а щурі, шкурські і їх компанія, знаючи про це, спокійно й безкарно вбивали і різали тих, що насмілювалися осуджувати їх ганебні і підлі дії. Ці перекидчики із сільських самооборон ОУН у винищувальні батальйони ЧК і на волі, із зброєю в руках — під іменем ОУН, але за дорученням ЧК — грабували і вбивали найкращих людей наших сіл, а попавши в лагер, продовжували ту свою страшну злочинну роботу. Нерідко їм вдавалося заплутувати в свої злочинні сіті навіть і зовсім ні в чому не виновних шустрих молодих хлопців. Із цією страшною язвою на тілі нашого народу взагалі, а політв'язнів зокрема, я зустрівся щойно в 1954 році, а оце вже в 1958 році я зустрінувся лише із залишками тієї язви.

Старі лідери ОУН в лагерах не вели ніякої боротьби, ані з свавіллям лагерної адміністрації, ані з тими язвами; вони притримувались правил «строгої конспірації», яка спиралась на їх абсолютне безділля, або і загравання із тією нечистю.

Дужого і Колесника забрали на 26-й лагер під строгий режим. Через декілька днів забрали туди мене, Фіца і Дружинського, а пізніше привезли і Кочкодана. На 26-му всі ми поселилися в одній секції. Фіц групував навкола себе незадоволених поведінкою Дужого. Дружинському прийшлося вибирати, до кого йому тулитися, чи до Фіца, чи до Дужого, і він звичайно вибрав Дужого. Колесник і Кочкодан також бриконули до Дужого, але і з Фіцом підтримували стосунки. Я тримався осторонь як від Дужого, так і від Фіца. Пізніше приїхали і поселились в нашій секції Ґой Іван і доктор теології Рачунас. Ґой Іван був дуже скромним, щирим, хорошим чоловіком і я відразу подружив з ним. А з Рачунасом ми вже й до того були друзями.