Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

А хто такий Колесник, то я вже писав раніше.

Оце з тими людьми і жив Дужий. Він вів себе всюди і зо всіма дуже величаво і заносчиво. Він немов би навмисне створений для самопоказування себе і самовихваляння. Але в загальному Дужий досить здібний і осудчивий при вивчанні будь-якої дисципліни. У письмовій роботі він просто педант. У побуті він любив гратись у аристократа, але по суті в його нічого аристократичного немає і його ніхто ніколи не сприймав таким, яким би він хотів бути і яким він сам себе вважав. Насправді то його недолюблювали майже всі, а ті, що тулилися до нього, то це тільки заради його високої посади в ОУН.

Незадовго я попав у бриґаду Козачка. У його бриґаді були майже всі українці. Частина з них вважали себе заслуженими діячами і тому працювати не хотіли, але гроші бажали отримувати більше всіх. Отже на тому тлі часто виникав конфлікт між групою «заслужених» і Козачком. Групу «заслужених» очолювали Адамів і Фіц. Обидва вони були фізично сильні хлопці і красиві на вроду. Хорошою стороною Фіца було те, що він досить серйозно брався за науку і ретельно вчився. Але горе таїлося у тому, що цей поліщук сильно хворів на вождизм. Основною метою у нього було здобути освіту і стати вождем. Ця «недуга» в таборах була дуже заразливою. В інших вона виступала ще в дикішій формі, бо більшість з них вчитися не хотіли. До Адамова і Фіца тулився також і Дружинський, але вони з ним не рахувались. Адамів і Фіц не визнавали навіть і такого авторитету як Дужий. Вони вважали себе вожаками всього лагера, а Дужого просто недолюблювали. Мене вони зовсім не знали, хто я такий, і тому я мав можливість бачити їх такими, якими вони були насправді.

Звичайно, що як Адамів, так і Фіц були значно поряднішими від Щура чи Шкурського та їх компанії, але в принципі всі вони, як це кажуть, одним миром мазані. Всі вони з великою охотою і дуже швидко простягали руки до своїх, але коли йшлося про відстоювання себе перед свавіллям адміністрації чи їх підручних, то тоді вони виявлялися найбільшими боягузами. Вони сміло били тих, які самовіддано і безстрашно вистояли в нерівній борні з беріївськими опричниками, бо це безкарно їм дозволялося робити. Безстрашні в боротьбі з ворогом на своїх земляків руки не піднімають, а боягузи навпаки. Для Щура, Шкурського і всіх в більшій чи меншій мірі їх послідовників найважливішим було, щоб добре поїсти, гарно одягтись і випити, а поскільки все це придбати коштом своєї власної праці було важко, то вони притворилися на «борців» за національну справу і в ім'я тієї «справи» змушували людей віддавати їм частину свого заробітку. У їх тій чорній роботі адміністрація їм перепон не чинила, бо по суті — то вся та їх «діяльність» для адміністрації була корисною. По-перше, вони вбивали тих, котрі мали сміливість виступити і зап'ятнувати їх, як паразитів, які безлично спекулюють на національних почуттях чесних трудовиків, а поскільки проти них виступали завжди ті ж самі, що і проти свавілля адміністрації, то це було адміністрації дуже приємно. І по-друге, вони тими своїми паразитичними діями розрухували устої національної моралі. Отже ж по суті, то вони й лагерна адміністрація одні одним допомагають в боротьбі проти морально стійких національно свідомих людей.

Я знаю, що сторонньому читачеві важко збагнути весь той страшний кошмар, а багатьом це буде навіть і не подобатись, але на мою думку, то це таке велике зло, яке промовчувати або затушовувати неможливо. 3 тим злом і навіть з найменшим проявом його треба боротися із всією рішучістю. Злі сили завжди дуже активні і оперативні, і тому легковажити їх не можна. Відкриті бандити і злодії являються лише соціяльним злом, а прикриті, заховані за національні ідеї, крім соціяльного зла роблять незрівняно ще більше моральне зло, бо вони своїми брудними руками забруднюють навіть і найдорожчі цінности нації.

Все роблять люди. Ідеї, без втілення їх в життя, мертві. А втілюють їх люди. Ті ідеї, які відповідають вимогам духу нації, невідмінно повинні втілюватись у життя не за Ніцшовсько-Донцовським принципом «надлюдиною» чи як цього хотів Донцов «добраними», а вибраними на найдемократичніших засадах представниками народу.

Донцівський добір в ОУН наробив багато лиха. Добором займалися одиниці не на засаді — наймудріший і найкращий, а набирали в свій «добір» завжди гірших від себе і в остаточному підсумку виходило, що в цей добір попадали по всіх показчиках лише середнього рівня людці. І ті «добрані» за Донцовим повинні б вирішувати долю нації взагалі і кожної людини окремо. Добре, що нарешті цей період лихорадки вождизму у світі вже пройшов. Пройшов і згубний Ніцшовський культ «надлюдини» і Донцівських «добраних». Будемо надіятись, що ще минуться часи і на так зване вибирання призначених, бо це глум над демократичністю виборів і над народом.