Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Але я категорично відмовився від будь-якої співпраці з лагерною адміністрацією, бо кожний шануючий себе політв'язень не повинен іти ні на яку співпрацю з нею, навіть коли б за співпрацю відразу звільняли з лагера. Звичайно, ця моя думка і постава не були по душі багатьом моїм знайомим. Не по душі вона була і для Марушка. 3 бігом часу Марушко перестав вихвалятись своєю співпрацею з лагерною адміністрацією, а пізніше навіть і соромився того. Він сказав мені, що на сьомому були Герман Петрович і Павлишин Лука, і що вони також до адміністрації ставились льояльно, а Павлишина брали навіть у Москву кланятись всесоюзному КҐБ і перед ним зарекомендував свою льояльність. Повернувшись з Москви, він провів доручену йому роботу серед політв'язнів українців і пізніше часто нею хвалився.

— А яку ж саме роботу доручили йому проводити серед політв'язнів? — запитав я.

— Йому доручили переконувати всіх українців, щоб поступали так як він.

— І він це робив?

— А як же, робив, та ще й гордився, що йому в Москві поручили таку місію, — відповів Марушко.

— А чи Павлишин оповідав, хто там в Москві з ним розмовляв і про що вони говорили?

— В основному він оповідав про те, як гарно його там прийняли і як величали генералом, а про суттєві розмови з ними він не хотів оповідати.

— Все ж таки в КҐБ є непогані психологи, видно, що вони дуже добре знали слабі сторони Павлишина. Саме тільки звернення до нього через «генерале» підняло його перед самим ним на небувалі вершини і розклеїло по всіх швах. Він же такі почесті любить понад все на світі. Найважливіше для нього в житті це хороша їжа, жінка та помпезні почесті.

— Часи змінились, зараз для кожного найважливіше за всяку ціну вийти на волю, чи це по зачотах і двох третіх, чи по скарзі, чи навіть і по помилуванні. Від того, що я став бриґадиром і членом «совета актива» нікому не погіршало, а, навпаки, я всім стараюсь робити якнайкраще. У «совете актива» я захищаю людей, а не топлю їх, так як це роблять інші, — виправдовувався Марушко. — Ви ж бачите, що зараз робиться: члени центрального Проводу каються, пишуть про помилування, аби тільки вийти на волю. Кук покаявся і написав про це цілу брошуру. Степанюк і Дужий написали про помилування і також в пресі виступили з ганебними статтями, а я ж не член центрального Проводу і я того не роблю. Я хочу вийти на волю по двох третіх і тому став членом «Совета актива».

— Поступайте як хочете, це ваша справа; мені наплювати і на всіх тих членів центрального Проводу і на їх ідеологію. Вони для мене не мають ніякого значення. Я не йду ні на підлу співпрацю з лагерною адміністрацією і не пишу про помилування не заради ОУН. Мені цього не дозволяє робити моя власна совість. Мені нема в чому і нема перед ким каятися. Для мене і ті, що каються, і перед ким вони каються — однакові. Я з однаковим презирством ставлюся як до одних, так і до других. Я не приклоняюся ні перед ким заради ОУН, а заради своєї особистої гідности. Дужий, Павлишин і Кук не мають права опльовувати ОУН, бо все те, що було найгірше в ОУН — це якраз були вони самі і їх злочинні дії. Отож вони мають право плювати тільки на самих себе і тільки перед своїм народом і більш ні перед ким. Я Кука особисто не знаю, а Дужого і Павлишина знаю дуже добре.

У бриґаді Марушка я працював на станку. Розрізував дерево на деталі під меблі. Кожного дня працював, не відходячи від станка, з повною інтенсивністю. Будь-яких пільг від Марушка я ніколи не вимагав. Правда, що він, як бриґадир, ставився до мене непогано. У 1961 році Марушко перейшов працювати в лікарню, лікарем-ординатором.

Десь під осінь приїхав на сьомий і Гриць Пришляк, а пізніше приїхав Горбовий і Кархут. Пришляка направили працювати на мебельну фабрику. Горбовий і Кархут були вже інвалідами і тому їх на роботу не посилали. 3 бігом часу Кархут влаштувався працювати лікарем. Він не розділяв поглядів бандерівців і в глибині душі приховував до них відразу, але в лагері він підтримував хороші стосунки з Горбовим і всіма іншими видатнішими бандерівцями.

В лагері всі ті бувші політв'язні найбільше цікавилися футболом і найбільше про футбол розмовляли. А мене та шкіряна ґуля ніколи не цікавила і тому мені їх серйозні розмови про футбол видавалися смішними і не вартими уваги.

Моє критичне ставлення до ОУН, а зокрема категоричне осудження злочинних діл СБ, не подобалось всім, а найбільше Горбовому і Пришлякові. Вони прихильно ставилися до тих, які робили ті злочини, вони терпеливо відносилися навіть і до тих, що вже прилюдно самі себе і ОУН оплювали за ті злочини, а мене вони не терпіли, хоча я й слідство пройшов чистим і нічого не написав проти ОУН в офіційну пресу, так як це робили інші. Видно, що всі ті партії тоталітарного типу по своєму духу схожі одна на одну. Комуністична партія і уряд ще й донині виплачують хороші пенсії як тим, що організували голод в 1933 році, так і тим, що в 1937 році і пізніше мільйонам невинних людей відняли волю, а десяткам тисяч і життя. Адже недоторканість тих страшних злочинів навіть і словом, ця ганьба охороняється урядом і партією. А натомість і донині переслідується і карається тих, що насмілюються говорити про ті злочини і злочинців.