Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Пробувши місяців два на 308-му, я тяжко захворів і мене поклали в лікарню, а пізніше, просто з лікарні пішки через тайгу перевели разом з багатьма політв'язнями на 307-й лагер. Цей лагер «особо строгого режима» був схований від сторонніх людей далеко в тайгу.

На 307-му я знову зустрівся з Ярославом Пащаком і разом з Грицеляком поселився біля нього. Разом з Пащаком жив Вітошинський Володимир і Вінтоняк. Цих двох інтеліґентів об'єднувала любов до музики і тому вони трималися трохи окремо. Найбільше часу там я проводив з Пащаком і Грицеляком.

Наближалася незабутня весна 1956 року, весна внутрішнього політичного потепління. У всі лагери політв'язнів Радянського Союзу виїхали комісії з уповноваженими Президії Верховної Ради СРСР розглянути судові справи всіх політв'язнів і коло 80 % звільнити з ув'язнення. Про ті небувалі в історії Радянського Союзу чутки заговорили всі політв'язні. Одні вірили, інші не вірили, але говорили всі.

— Життевий досвід показав, що якщо ізолюватися від усіх тих банд, які я перший раз зустрів на 05-му в 1954 році, і зовсім не звертати на них уваги, то вони самі розділюються на окремі групки і починають перегризати горло один одному. Це тільки на 05-му ми своїм активним виступом проти їх бандитизму об'єднали їх усіх проти себе. У всіх інших лагерах вони різалися самі між собою, але як на 05-му ми ту їх різню назвали бандитизмом, то вони відразу забули за свої внутрішні чвари і об'єдналися проти нас. Їм усім стало прикро, що ми, каторжани, їх бандитизм не визнали за героїчну політичну боротьбу і не тільки не вклонилися їм і не схотіли платити данини, а ще й привселюдно заплямували їх бандитами.

— Я бачу, що вас це все більше вразило, ніж мене, — відповів Славко.

— Так, це мене страшно сильно вразило, я навіть і не сподівався, що серед нашого народу є такі виродки.

— А ви думаєте, члени центрального проводу далеко кращі від них? Я був у 1940-41 рр. у Кракові. На моїх очах відбувся розкол на мельниківців і бандерівців і я бачив, як вони билися між собою по мордах, обзивали одні одних найгидкішими словами і друкували одні на других всяку гидоту. У центральному Проводі тримають гору також найнахабніші, — сказав Славко.

— На волі я тільки двічі зустрічався з Ростиславом Волошином із центрального Проводу і він видався мені дуже хорошим як людина і розумним політиком, — сказав я.

— При двох ділових зустрічах людину не впізнаєте, якою вона є насправді; люди при таких зустрічах показують, а якщо навіть і насправді Ростислав був хорошою та розумною людиною, то він не в силах зробити хорошу погоду в центральному Проводі. Всюди бере гору наглість.

— Я можу бути незгідним з ідеологією ОУН, я можу бути незгідним з філософськими основами тієї ідеології, але я нікому не повірю в те, щоб усі в центральному Проводі були поганими людьми, хороші люди є всюди, оце тільки вірно, що погані, заздрісні і властолюбиві завжди обдаровані наглістю, а хороші — скромністю, а в наші часи наглість бере зверх над скромністю.

— Наглість, хитрість і підступність — це велика сила.

— У інших народів також не все блищить, ось з нами до Володимира в тюрму їхали 4 німці. У Володимирі в тюрмі їх посадили в окрему камеру. Через місяців два вони почали битися між собою і писати мені один на одного всякі гидоти та просити мене, щоб я не був проти, як вони впросять начальника тюрми, щоб він їх перевів до нашої камери. Це писали обидві ворогуючі між собою двійки. Так що і в державних народів не все гаразд.

— Якщо сваряться між собою ті, що мають свою державу, то це не страшно. Розкол був у всіх партіях. Російська соціял-демократична робітнича партія також розкололася на більшовиків і меншовиків. Але вони одні одних не стріляли, поки одна з них не здобула влади. А ми, ОУНівці, розпочали стріляти одні в одних відразу після розколу. У 1940 році делеґати від ОУН із всієї Галичини, Буковини, Закарпаття і Волині тайком переходили кордони і дружно спішили до Кракова, на Другий Великий Збір, а після Збору, розколовшись, бандерівці поспішили у прикордонну смугу раніше, ніж мельниківці, і в прикордонній смузі почали їх стріляти. Замість того, щоб разом боротися за незалежність, ми стріляли один одного, — сказав Славко.

— Це правда, більшовики меншовиків не стріляли, поки не здобули влади, але зате, здобувши владу, дали собі волю, а після закріплення її, почали розстрілювати і більшовики більшовиків.

— Найкраще не займатися політикою.

— Коли б наш народ мав свою державу, то я б ніколи не займався політикою. Але як я зрозумів, що польські діти відносилися до нас, українських дітей, ще в початковій школі, як до неповноцінних, тільки тому, що ми не мали своєї держави, що це їх держава, а не наша, оце ж їх презирство і спонукало мене до боротьби за незалежність, а така боротьба є політичною, і мета такої політики благородна, але ж мабуть нічого на землі немає настільки святого, щоб люди не могли зогидити. Брудні руки забруднюють усе, чого тільки вони торкнуться, так що сама суть добра і зла таїться не в ідеологіях, а в людях. Жодна ідеологія не здібна очистити брудної людини, а брудна людина зовсім легко занечищуе навіть і найчистішу ідеологію.