Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Це вас звуть Данилом?

— Так, мене.

— Дуже приємно, а мене звуть Горошком, будемо знайомі, — простягаючи мені руку, сказав Горошко, — нам треба якось зробити так, щоб люди знали когось одного і одного слухали. Ми об'їздили багато лагерів і ми всі між собою знаємось, тільки ваші каторжани нікого не знають і тримаються осторонь.

— Якщо каторжани тримаються осторонь, то це дуже добре. Раніш ніж когось слухати, треба його добре знати, а тоді вже, зваживши все, вирішити, чи варто його слухати чи ні, — відповів я.

— В нас такі справи вирішуються за один вечір, — відповів Горошко.

— А в нас такі справи вирішувалися роками.

— Я вас познайомлю з одним старшим гостьом, членом крайового Проводу ОУН, може ви з ним краще до чогось договоритесь.

— Гаразд, я радо познайомлюся з таким чоловіком.

— Зараз я піду до нього і порозмовляю по тому поводу, а тоді познайомлю вас з ним, — сказав Горошко і хутко пішов. В абстрактному пляні я тоді ще ставився до вищих чинів УПА і ОУН з відповідним респектом і тому мені хотілося познайомитися з тим військовим крайовим референтом Галицького краю. Підвечір Горошко запросив мене в барак і сказав:

— Ось бачите, — кивнувши головою праворуч печі, — це сидить Лука Степанович, оце з ним зараз я вас і познайомлю.

Підійшовши до нар Луки Степановича, Горошко постукав у нари і запитав:

— Можна?

— А, прошу, прошу, заходьте, — піднявшись, увічливо усміхаючись, сказав Лука Степанович.

— Познайомтесь, Луко Степановичу, це Данило, з третього каторжанського лагера, — сказав Горошко.

— О, дуже приємно, дуже приємно, мені вже про вас оповідали, — потискуючи мені руку, сказав Лука Степанович. Горошко вклонився і відійшов. А Лука Степанович запропонував вийти на вулицю. На вулиці ми ходили і розмовляли біля трьох годин. Я оповів, якою роботою займався у підпіллі, як попав у неволю та про події у каторжанському таборі. Лука Степанович вислуховував мене без особливого зацікавлення. Про себе Лука Степанович оповідав багато. Перераховував усі свої пости, які він займав у ОУН. 3 вийнятковим смаком оповідав про військові справи, гордо демонстрував свої знання Клявзевіца.

— А як у п'ятому лагері пройшов страйк? — запитав я у Луки.

— Я, пане Шумук, останніми часами на волі злеґалізувався і працював директором середньої вечірньої школи у Львові, отже тому у лагері особливо не втручався у всі ті справи. Тут є один чоловік, який був у підпіллі до п'ятдесятого року, то вже він найбільше компетентний у тих справах. Може пізніше ви з ним познайомитесь, то тоді він сам вам оповість про всі ті справи, — сказав Лука.

— А я думав, що саме ви, пане Павлишин, повинні були бути відповідальним за п'ятий лагер.

— Ні, у нас відав всіма тими справами той, що я вам казав, — відповів Павлишин. — До речі, я і вам би радив когось молодшого із своїх каторжан познайомити з Горошком і хай би вони самі порядкували серед молоді.

— Бачите, пане Павлишин, ми, каторжани, довгі роки жили строго ізольовані, отже нам треба раніше роздивитися, вивчити для нас нові обставини, а тоді вже вирішити, як до чого ставитися, — відповів я.

Після тієї розмови ми любовно попрощались і розійшлись. Відразу збагнути діловий стан було неможливо. У тій секції, де жив Павлишин, Степанюк Герман Петрович і Горошко, з наших каторжан був тільки Бухало Іван. Бухало родом із відомого села Дермань. Це був хлопець високий, гарно зложений, дуже чемний, вихований, розумний, з природними завдатками інтеліґенції. Я визвав Івана Бухала на вулицю і, відійшовши у підходяче місце за лазнею, запитав його:

— Ви, Іване, досить кмітлива і спостережлива людина, тож розкажіть мені, будь ласка, про наших людей, серед яких ви зараз живете. Хто з них найбільше вам подобається і чому саме, і хто між ними користується найбільшим авторитетом?

— Ми всі живемо тут лише декілька днів, тож за цей короткий час достоменно вивчити людей неможливо. Я можу лише сказати свої перші враження. Ось гляньте на тамтих двох людей, що ходять біля четвертого барака. Зліва це Марушко Михайло, а зправа — Столяр Іван. 3 Марушком я їхав у одному вагоні, він видався мені розумною людиною. До нього у вагоні всі відносилися з незвичайною повагою. Він умів спокійно, розумно і розсудливо розмовляти. Столяр веде себе дуже стримано, замкнуто і наче б то сторонньо від всієї лагерної суспільности, він здібний зосередитись над книжкою навіть серед найбільшого гамору і крику. До Марушка з респектом ставляться всі в нашій секції, його поважає не тільки Горошко, а навіть і Павлишин Лука Степанович, Степанюк Герман Петрович і всі інші.