Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

— Добре хлопці, я зараз буду розмовляти по тому поводу з ким потрібно.

Боже, Боже, а якої я високої думки був про ітееловські лагери в Норильську. Я ж думав, що там значно кращі люди, ніж ми, каторжани, і що в них все поставлено краще, ніж у нас, а воно все йшло навпаки — їм ніколи не зрівнятися з нами ні під жодним оглядом, їх страйк, це короткотривалий хаотичний бунт. Вони не зуміли цей бунт підхопити і направити у відповідне русло. Вони не зуміли цей буйний стихійний прояв гніву і обид перетворити в організовану розумну і культурну громадсько-політичну силу. І там же були колишні члени крайових, обласних і окружних проводів ОУН з вищою і незакінченою вищою освітою, з довгорічним організаційним стажем.

Після тих тяжких роздумів я зустрівся з Горошком і з обуренням накинувся на нього, як за ті чоботи, що відняли у німця, так і за те, що грабують їдальню. Горошко не відмовлявся від того, що я йому говорив, і не заперечував мені. Він лише доводив, що той німець десь там в інших лагерах грабував наших людей, а тут лише від нього відняли награбоване. А про їдальню Горошко сказав, що йому нічого не відомо, що йому завжди дають їсти так як і всім, що він нічийого цукру та риби не бере.

— Коли б у того німця відняв чоботи їх власник, то тоді я пішов би і сам тому німцеві набив би морду, але у нього відняли чоботи зовсім інші люди, я категорично вороже ставлюся до лозунга: «Грабуй награбоване». Цей дикунський лозунг дає право всякому збродові живитись працею чесних трударів. Коли б ви відняли в цього німця чоботи і віддали їх тому чоловікові, в якого їх відняв німець, то це було б чудово, але ж ви їх забрали собі, отже ж ви поставили себе на той самий рівень, або й нижче від того німця. Ви зняли з нього пляму і наклали її на себе, та й не тільки на себе, а й на всіх політв'язнів-українців — розуміете ви те чи ні?!! Це ж непростимий злочин, заподіяний усім політв'язням-українцям і всьому народові, — піднесеним тоном сказав я.

— Я не віднімав тих чобіт, у мене є свої власні, — відповів Горошко.

— Я знаю, що ви їх не віднімали, їх відняв і носить Старий, але ви являєтесь ватажком всієї тої галайстри і пишаєтесь тим, а тому я з вами про це й розмовляю.

— Коли б ви тільки зі мною про це розмовляли, але ж ви про це говорите зі всіма. Ви настроюєте проти нас українців із східніх областей, ви обзиваєте нас бандитами. Коли б тут не було мене, то з вами вже давно покінчили б. Ви не знаєте, з ким ви зв'язались, — сказав Горошко.

Горошко був одинокою людиною із всіх вожаків тієї галайстри, з якими можна було ще розмовляти. На 05-му він був, до певної міри, гальмом серед тієї банди і, правду говорячи, він стримував її, щоб вона не накинулася на мене з ножами. Атмосфера наелектризовувалась з кожним днем все більше і більше. Роню, Старий, Миколишин дивилися на мене чортом. Всі з їх шайки явно гострили ножі на мене. Марушко, Степанюк Герман Петрович, Павлишин також косилися на мене, а до ватажків тієї шайки побожно посміхалися і не тільки їм потурали в їх злочинах, а іноді навіть заохочували і схвалювали їх вчинки. Лише тільки один Столяр тримався в стороні від будь-яких контактів з тією бандою.

Через тижнів три Бухала Івана відправили в центральну лікарню. Він тяжко захворів на туберкульоз хребта. Каторжани нашого лагера зібрали йому відповідну суму грошей, продуктів і сповнені щирою співчутливістю провели його до воріт. На місце Бухала переселився жити я. Через одне місце від мене жив Павлишин, а за Павлишином — Горошко і Герман Петрович. 3 другої сторони жили Столяр, Марушко, Грицак і Щур. Словом, це була секція української «еліти». Там жив тоді і Дружинський та багато інших, менше значних «елітаристів». Із каторжан жив там тільки Панасюк Василь, Шевчук Степан і я. Ми спали і їли разом. Вся та «еліта», як пізніше мені стало відомо, бігала раніше в інших лагерах один за одним з ножами. Щур підслідковував з ножем Столяра, Герман Петрович раніше був на стороні Щура, а потім виступив проти Щура і Столяра, Павлишин не ладив ні з Столяром, ні з Щурем, Горошко не ладив і з Столяром, і з Щурем, так як і Павлишин, а раніше не ладив і з Германом. Щур косо дивився навіть і на Марушка, і це було не так собі, це не були розбіжності в поглядах, ні, це була війна «за пріоритет, за корито» (мається на увазі їдальню). Але поява каторжників взагалі, а мене зокрема, об'єднала їх майже всіх проти мене. Щур, бачучи те ополчення проти мене, намагався нав'язати зі мною контакт, але відчувши мою неприхильність, відстав і також став у позу воюючого проти мене. Один лише Столяр тримався невтрально по відношенню до мене. Грицак і Дружинський там тоді ніким не брались до уваги. Що ж собою представляли ті люди?