Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Я не впевнений, чи все залагодив згідно з Твоїм помислом, якби я діяв у власній справі, то був би твердим, але мені важко ризикувати Твоєю шкурою. Я добре розумію сенс Твоїх вражень, проте завжди був тієї думки, що ти знецінюєш себе надмірною екзальтацією. Може, і справді, було би краще почекати; верхні та професійні сфери будуть поінформовані приватно, а наша публіка й так не орієнтується.

Проте, вирішуй сам.

Твій

В. Ґ.

[X 1938]

В-ва, 20/7 [1938]

Вельмиласкавий і Дорогий Пане!

Хочу сердечно подякувати за Вашого листа, а водночас виправдатися, що досі Вам не відповів, бо я гадав, що Ви уже на виїзді до Парижа, і моя відповідь Вас уже в Польщі не застане. Після телефонного дзвінка від п. Гальперн [497], від котрої я дізнався, що Вас іще затримують якісь клопоти з валютою, — я негайно взявся за надолуження своїх боргів у листуванні.

Дуже шкодую, що мені не вдалося скористатися Вашою присутністю у Варшаві для бодай короткої давно запланованої розмови. Розмови вельми винного боржника (яким я є супроти Ваших книжок) із дуже дорогим кредитором. Якщо Вам не байдужі щирі визнання читачів, то будьте ласкаві прийняти від одного з них запевнення у великій вдячності за миті захвату й осяяння, якими я завдячую Вашим книжкам. Кілька днів тому я взявся за Санаторій , який мені люб'язно позичила п. Романа [498], проте, на жаль, безперервна редакційна тяжка праця відриває мене від читання, котре й так триває в мене довго, бо я читаю дуже поволі. Поки що, отож, мушу віддати книжку п. Романі (вона вже пообіцяла її комусь іншому), сподіваючись, що я її в неї ще, однак, позичу.

Був би Вам дуже вдячний, якби Вам вдалося надіслати мені обіцяний примірник, бодай на якийсь місяць (у серпні я буду вже трохи вільнішим, і присвячу той місяць на остаточне завершення критичного етюду про Крамниці та Санаторій ). Цю працю я спершу виголошу як лекцію у «Профспілці письменників» у Львові, куди вибираюся на початку вересня (після узгодження терміну з Ортвіном [499]), а відтак маю намір надрукувати її в «Pionie» або «Tygodniku» [500].

Буду вдячний за новини про питання, пов'язані з Вашим Парижем, і про дату виїзду. Думаю, що перед Вашим виїздом нам іще вдасться обмінятися навзаєм новинами. Наразі зичу успіхів в паспортних клопотаннях (знаю їх із власного й дошкульного досвіду) та хуткого вояжу.

Очікуючи від Вас новин, сердечно тисну руку.

В. Корабйовський

Любий Бруно — Уже мало не віки я збираюся написати Тобі, чекаючи, аж дочитаю Твою книжку (деякі сторінки чудові!) і аж поки щось ліпшого в моєму житті трапиться, аби Тебе не смутити [ sic! ] [502]фатальними новинами. Тим мушу Тебе засмутити, що в моєму житті сталася велика катастрофа, тобто, ота жінка, яку Ти бачив у кіно і котру я кохав (і досі кохаю) як дочку (з тією інтенсивністю, яку можу порівняти тільки з любов'ю до кішки), остаточно мене покинула внаслідок моїх зрад (?) і обманів, які, своєю чергою, були результатом «зальотів», до яких вона вдавалася, вимагаючи від мене виправлення, а не створюючи мені умов для його втілення. ¾ провини мої — ¼ її. Я цілковито тим спустошений — це втрата не коханки, а найдорожчої істоти у світі. Не знаю, чи підведуся я після такого удару. Пишу, як куховарка — але справжнє нещастя не налаштовує на літературу і любить радше брутальну вульгарність вислову. Досить. Я намагаюся триматися і працюю, але це жахливо важко. Мені випустили кишки і вдарили чоботом в писок. (Тобі б це сподобалося). 80 кілограмів (!) усіх подарунків, плюс картини, відіслані на Братську, мені повернули сюди. Мій труп сидить у тому коші і плаче над загубленим щастям. Узагалі, коли я голюся вранці, то маю враження, що голю власного трупа до труни. Я не знаю, що робитиму, — маю кілька пропозицій на гостьові виступи, а жити мені не хочеться. Попри це, якимось дивом утримую себе у формі й багато працюю. Напиши відразу ж і втіш мене, незважаючи на те, що я так довго Тобі не писав. Я послав Тобі поштову листівку у відповідь на один із найкрасивіших листів (Твій), якого мені [будь-коли] пощастило одержати. Я досі не прочитав Фердидурке . Всю увагу я тепер зосередив на філософії, та й то на проблемі пересилення Віденського гуртка (нині — Карнап [503]). Тут був тиждень, холодний, як у січні, — санки, мороз — 6 гр. і наморозь. Тепер насувається сльота. Маю грам кокаїну, але не маю від[повідного] товариства для вжитку. Однак я палив і пив пиво. У надзвичайній ситуації це допомагає. Обіймаю Тебе міцно. Мабуть, Ґомбрович нас не розділить.