Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Окрім того, я розмовляв із Плешневичем [485], котрий сказав мені, що теоретично міг би (не ручаючись за наслідки) спробувати поклопотатися про переведення Тебе до Варшави. Міністр освіти є його рідним вуйком, і може, це щось би вирішило. Я потелефоную до Ольґерд [486], щоб вона переслала Тобі бланк заяви до Пен-клу[бу]. Що стосується паспорта, то, мабуть, не варто Тобі клопотатися про пільговий, адже вартість клопотань і різні збори становлять чималу суму, а наскільки я знаю, паспорт до Франції коштує не надто дорожче. Напиши редакторові Войцехові Натансону [487]до «Czasu», Шпитальна, 12, із пропозицією публікувати там кореспонденції про подорож (не згадуючи про їхню кількість) і одразу ж надішли йому [власне] фото, а він Тобі пришле посвідчення кореспондента.

Мою статтю [488]я надішлю Тобі за нагоди, як буду в «Kur[ierze] Por[annym]». Не розумію, чому Ти не передплачуєш Inf[ormacji] Pras[owej] [489]. Я дуже рідко читаю літературні та інші журнали, але в рецензіях про мене часто трапляються згадки і про Тебе, які свідчать, що Твоє становище набагато вагоміше, ніж моє. А, врешті, все це не має значення. Сердечні вітання. — Я власне щойно телефонував Ольґерд і переказав їй Твою адресу; вона сказала, що негайно вишле Тобі бланк.

В. Ґ.

[V 1938]

Любий Бруно,

Натансон уже вислав посвідку. Я потелефонував йому із проханням, щоб редакція переслала Тобі ще кілька копій цієї посвідки на випадок, якби Ти потребував їх на додатки до клопотань.

Стелла Ольґерд помилилася адресою, відтак мусила вислати бланк Пен-клубу повторно. Проте вислала вона його на правильну адресу ще 3 дні тому, тож Ти би вже мав отримати той папір. Якби Ти його з якогось дива все ще не отримав, то напиши їй безпосередньо на адресу: Польський літературний клуб, Перацького, 16, щоб вона Тобі негайно переслала. Так буде швидше, ніж через мене, оскільки по телефону можна поспілкуватися тільки в певні години.

На жаль, у Валютах не маю жодних знайомих, в чому переконався при нагоді моєї поїздки до Італії. Я ще роззирнуся навколо, але сумніваюся, чи знайду якісь підходи, бо слід натрапити на особу доброї волі. Взагалі, з виїздами тепер важко, і я виїжджав до Італії зо два місяці. Чи не було б добре, якби Ти заскочив перед від'їздом до Лясок? Це полегшило б Тобі залагодження формальностей, лишень боюся, чи був би Ти в достатньо вільному стані духу, маючи на карку ті клопоти?

Твій В. Ґ.

[після 4 VI 1938]

Любий Бруно!

Прочитавши Твою статтю про Ферд [ идурке ] [490]й значно краще орієнтуючись тепер, ніж коли я прочитав її вперше, відразу ж після виходу книжки, я знову висновую, що та стаття — найбільш вичерпна про книжку в її найістотніших моментах з-поміж усього написаного. Єдине, що можна їй закинути, — то певна невиразність формулювань, котра зумовлена, либонь, тим, що 1) Ти кажеш про «відкриття», коли може йтися тільки про певну «поставу» — звідси книжка моя є комплексом знаних і незнаних проблем, лише висвітлених із певної точки зору. 2) У своїх міркуваннях Ти пройшов повз один незмірно істотний момент, тб. проблему людської індивідуальності, як вирішальну та найтісніше пов'язану з проблемою форми. Наскільки я розумію ті питання, особливість мого підходу до культури полягає в тому, що я проваджу відкрито недружнє та вороже ставлення людини до форми. Якщо загалом прагнути підтвердити форму (в найширшому сенсі слова), ототожнити себе з тією формою, в якій ми об'являємося назовні, я стверджую, що наша форма не виражає нас, вона нам нав'язана, що між нашим внутрішнім змістом і зовнішньою формою пролягло провалля, внаслідок чого вся реальність, заснована на отій зовнішній фальші індивіда, є — з точки зору індивіда — хибною, штучною та непотрібною для неї. Отож, коли досі ту штучну, міжособистісну реальність зазвичай вважали обов'язковою, то я спробував висловити протилежне і продемонструвати її неправдивість для індивіда.

Однак, щоб ясно зрозуміти оту антиномію між нашим «приватним» і «публічним» баченням світу, слід сповна врахувати факт антиномії між нашим приватним і стадним я. Людина ніколи не фігурує сама, але завжди у зв'язку з іншими людьми, і та парадоксальна суперечність між нашим почуттям індивідуальної осібності та безугавною залежністю від інших є підставою подальшої дисгармонії. Цей пункт занадто мало був наголошений у Твоєму рефераті, а він незмірно важливий. Наші твори ніколи не постають лише з нас самих, але завжди внаслідок нашої копуляції з кимось іншим, і це зумовлює, що наше ставлення до них може бути, а іноді навіть мусить бути неприязним і обережним. Можна б сказати таким чином — якщо кому дружина народить дитину, то щасливий батько каже: «То моя дитина», — прагне до якомога повнішого утвердження в цьому настрої, і та постава є «публічною» та культурною. Проте водночас батько може ненавидіти й боятися тієї дитини, котра, будучи народженою від його комбінації з дружиною, є чимось третім, іншою, третьою реальністю — отож, такою третьою реальністю є всі наші форми, ситуації тощо, все, в чому ми об'являємося.