Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Тим не менше, нехай Твоє рішення не буде результатом чиїхось, бодай навіть і моїх впливів, чини так, як вважаєш за краще [467]. Що стосується пересилання грошей до В-[арша]ви, то прошу Тебе, якщо Ти збираєшся вислати їх на моє ім'я, почекай мого повернення з Кракова. Я виїжджаю цієї неділі, тб. 17 липня, і повертаюся 22 липня. Хіба що вишлеш їх на адресу Есі [468]або п. Гессен. Сам я, на жаль, не маю тепер на руках у Варшаві жодної готівки, і тому не міг би викласти 400 зл., що в іншому випадку охоче би вчинив.

Моя відпустка починається 30 ц.м., і тоді я виїжджаю з В-ви. Куди, я ще, на жаль, не знаю, бо досі не вирішив цього.

За образи та Ідолопоклонну Книгу , які Ти збираєшся нам прислати, від Есі та від мене самого щира подяка [469].

У зв'язку з тим очікую «прояснення» ситуації

і цілую Тебе тим часом міцно.

Твій Віль

Домашня адреса: Познанська, 12/37.

Р.S. Любий Бруню! Напиши мені. Цілую Тебе міцно та щиро.

Еся

[між 10 і 15 липня 1938]

Неділя, 15 травня 1938 р.

Дорогий Бруно!

Допіру сьогодні відписую на Твого розпачливого листа, проте вже не мешкаю по вул. Фоша, і листа мені вручили із кількаденним запізненням.

На жаль, я не можу чинно підкріпити своїх запевнень, але, повір мені, Бруно, що якби не побоювання втратити посаду, я б сьогодні сиділа поруч із Тобою у Дрогобичі, не через якесь там лікування в околицях Дрогобича, — а просто задля Тебе, щоб за будь-яку ціну витягти Тебе з того потворного маразму, котрий останнім часом Тебе опанував.

Вже передостанній лист мені не сподобався, але я тішила себе ілюзією, що ті настрої повторюються в Тебе доволі часто й хутко минаються. На жаль, цим разом той стан триває в Тебе занадто довго і починає мене по-справжньому турбувати.

Якщо Ти дійсно зможеш зосередитися, щоб з'їздити до Парижа, — то це, звісно, стане набагато кращими ліками, ніж відвідини навіть найславнішого невропатолога. Через місяць Ти вивільнишся, матимеш попереду 2½ місяці свободи. Це поставить Тебе на ноги, навіть якщо Ти не зможеш виїхати до Парижа. Бруно, дещиця віри в себе, адже Ти чудовий митець і ще створиш речі, які здивують світ. Нагорода [471], яка була Тобі потрібна для підтвердження, що люди вбачають у Тобі великого художника, — була б тільки марною формою, легалізацією речей, які й так безумовно існують. А на Твій теперішній стан вплинула серед іншого в і д с у т н і с т ь цієї нагороди.

Comparaison n'est pa raison — Осецький [472]отримав Нобелівську премію та помирає, маючи 49 років. Якби можна було його спитати, що б він обрав, чи нагороду, чи життя, маю враження, що він волів би жити.

Дорогий Бруно, попри все моє безсилля, я розумію, що глибоко Тобі вдячна за написання такого листа власне до мене. Не знаю, чи Ти на мене д.[уже] сердитимешся, але вчора був у мене Віткаци [473], котрому я згадала про Твоє лихе самопочуття. Він перейнявся і сказав, що Ти недавно писав йому в якнайкращому ґуморі.

В кожному разі, тут Ти і впіймався, бо коли не хочеш мене засмучувати — мусиш часто мені писати, бодай короткі новини про те, що з Тобою діється.

Ґомбрович написав досконалу статтю про Твою творчість у «Kurierze Porannym» [474]. Я бачила його в «Зодіаку» (нова кав'ярня митців, щось на зразок старого IPSU), мені не подобається, враження, м.ін., було негативним ще й тому, що він сидів у товаристві Штайнсберга [475]і Рудницького [476], а того останнього я достоту не терплю.

Як приїдеш до Варшави, то попліткуємо собі про різні справи, про які не варто писати. Якби Ти був у Варшаві — я вклала би Тебе з якоюсь хижою істотою до ліжка — це д.[уже] часто допомагає.

Бруно, і на воловій шкурі годі списати Тобі всі прикрощі, яких я зазнала останнім часом. Я винайняла помешкання на селі на 5 місяців, а коли речі вже були спаковані, зі мною розірвали контракт, і я опинилася буквально на вулиці. Справа в адвоката. Я тим часом мешкаю в кімнаті при бюро до 1-го червня. Що буде далі, поки що не знаю. З моєю відпусткою все дуже ускладнюється. Я не знаю, куди й коли виїду. Маю враження, що всі ті житлово-хворобово-матеріальні клопоти є чудовими ліками на справді болісні справи. Все минеться, і знайдеться таке чи інше помешкання. А оті інші речі д.[уже] важливі.

Тепер триває виставка Лінке [477]— д.[уже] цікава. Останнім часом я мало контактувала з літературним світом, не мала часу.

Віткевич залишається у Варшаві до 1-го липня, потім повертається до Закопаного, викладатиме на організованих улітку курсах.

І він переживає д.[уже] важкі речі, найважливіше, щоб із кожного такого надлому вийти якнайшвидше, та ще й від того отримати якусь користь.