Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Серед отих кількох текстів Ґомбровича є один, який мусив зродити нехіть публікатора до оприлюднення: лист Шульца за жовтень 1938 року, майже цілком присвячений Сандауерові. Критичний щодо нього тон, тенденційна уїдливість оцінок зумовлені — хоч як прикро це констатувати — антисемітськими упередженнями, і цей лист є радше набором образ, ніж діагнозом. Невідомо, що могло спонукати Ґомбровича виголосити цю філіппіку та вмістити її в листі до Шульца із застереженням, що той не має подібних рис «карикатури» на єврея. Ґомбрович під впливом якогось специфічного роздратування представляє типове для «шляхтича» ставлення до «жидка», демонструючи свою вищість у дивовижній формі примітивних гасел. Той факт, що Сандауер вирішив оприлюднити і того листа, хоча йому, мабуть, кортіло приховати цей текст від «шляхтичів» громадської думки, гідний поваги і наголошування, — зокрема, що в зв'язку з тією ширшою «шульцівською» публікацією та її лаштунками він сам був не без провини…

Ми знайдемо тут також єдиний збережений лист Станіслава Іґнація Віткевича, наче на жарт урятований завдяки примсі долі — лист, який, хоч би що там було, репрезентує все втрачене листування між тими двома малярами-письменниками, текст, у якому така характерна для хитких настроїв Віткаци суміш ґротеску й розпачу востаннє дається взнаки перед його самогубством на Поліссі у вересні 1939 року.

Решту листів зі знахідки Шраєра я коментую у примітках до окремих текстів. Це стосується також і менш відомих або невідомих у широких колах осіб, котрі, втім, часто були більш істотними партнерами Шульца, ніж бувальці літературних салонів. Я вирішив, що слід вказати, бодай вибірково, хто ще серед значних і відомих адресантів були авторами дощенту листів, що пропали. Та вказівка стосуватиметься лише окремих осіб і постатей, а тим часом інші — не менш важливі — залишаться незнані нам як учасники життя в тих спустошених регіонах.

На чолі цього вибіркового, звісно ж, неповного, списку стоять жінки, котрі посідали важливе місце в реальному світі Шульца, а дехто з них — і в його витвореній парареальності. Найменші шанси залишити по собі тривкий епістолярний слід мала Анна Плоцкер, убита боївкою українських націоналістів, остання любов Бруно Шульца. І власне вона вціліла як адресатка відомих нам листів, натомість, зникла без сліду як авторка власних, які не дочекалися Шраєра у криївці покинутого горища, або ж горище їх уже — занадто пізніх — не дочекалося. Проте рядки про це останнє кохання знайшов у Бориславі приятель, котрий, як і Шраєр у Дрогобичі, натрапив на шматки розмаїтого минулого. Посмертний дар тих, хто не врятувався.

Решта осіб — це ті, чиє листування з письменником зазнало цілковитого знищення. А були серед них його впливові партнерки в житті й мистецтві: Зоф'я Налковська — велика покровителька та приятелька Шульца, а також Юзефина Шелінська — наречена й товаришка буденних і небуденних днів. Загибель усього листування між ними й Шульцом — листів, перетворених на попіл у Дрогобичі, Янові неподалік Львова, у Варшаві, — передувала кончині Приятельок через тридцять і п'ятдесят років…

Цінним документом і пам'яткою є пізні листи приятельки Шульца Дебори Фоґель, які збереглися уривками на дрогобицькому горищі та були знайдені Шраєром. Проте порятунок не судився її давнішим листам; зокрема, з періоду формування обрисів Цинамонових крамниць , зі змістовними алюзіями до них. Це особливо дошкульна втрата. Якби не відсутність тих записів діалогу, обидві сторони котрого назавжди загинули, ми б змогли простежити безпрецедентний процес: поступову появу, народження в суперечках шедевру в процесі кристалізації дедалі виразнішого екстракту чистої поезії в прозі — Цинамонових крамниць . Сам Шульц усвідомлював важливість того дуету, творчої ролі їхніх суперечок і згод. Напередодні війни він просив позичити йому оту незвичайну серію із записом його участі в діалозі. Невідомо, чи прохання було задоволене, та це й не важливо, бо, чи то у Львові, чи то в Дрогобичі, доля того списаного дрібним почерком пакету була б однаковою.

Промовистою є цілковита відсутність у вцілілих паперах листів від, окрім згаданих тут, Марії Кунцевич, Томаса Манна, Болеслава Лешмяна, Вацлава Берента, Адама Важика і багатьох-багатьох інших — у тому числі з мистецьких й інтелектуальних кіл Львова та Варшави, куди Шульца повели перші успіхи в письменстві, здобуваючи йому нових читачів, шанувальників і снобів.