Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Те занепокоєння про контакт з інтелектуальною динамікою та почуття відповідальності за мою працю схиляє мене до палкого прохання: прошу Кураторію ШО зволити взяти до уваги можливість переведення мене на тих самих умовах, тб. у ролі вчителя малювання, до гімназії, фахової школи, а зрештою навіть до звичайної школи у Львові [448]. Дозволю собі зазначити, що і в галузі педагогічної праці після 12 років служби у провінції стан мого фахового досвіду освіжився би завдяки контактам з видатнішими педагогами та результатами їхньої праці, а також завдяки контактові з новими течіями та новою фаховою літературою.

Сподіваюся, що Кураторія ШО, яка досі ставилася до моїх прагнень із винятковою доброзичливістю, і надалі буде ласкава зауважити за їхнім приватним й індивідуальним характером риси більш загального інтересу, що може виправдати підтримку їх.

Бруно Шульц

Дрогобич, 30 листопада 1936.

До

Кураторії Львівського Шкільного Округу

у Львові

Нижчепідписаний професор малювання при Державній гімназії у Дрогобичі, просить надати йому дозвіл навчати малювання у приватній спільній гімназії ім Л. Стернбаха у Дрогобичі в обсязі 3 годин на тиждень [449].

Бруно Шульц

Дрогобич, 16 IX 1938.

До

Кураторії Львівського Шкільного Округу

у Львові

Бруно Шульц, штатний учитель Державної гімназії у Дрогобичі, просить надати відпустку для поправлення здоров'я.

[на рукописній копії відсутні підпис і дата]

Можна б сказати, що порятунок запропалої жменьки листів до Шульца — це помилка долі.

Листи письменника до різних адресатів — осердя цієї Книги — мали, попри все, більше таких шансів, хоча також ставали жертвами нищення: розіслані в різні кінці країни та світу, вони іноді рятувалися завдяки неуважності переслідувачів, ставали — дуже рідко, та однак, — обранцями сприятливого збігу обставин, який не зважає на розрахунки ймовірності.

Ще меншою мірою мусив із нею рахуватися випадок, який необачно призвів до того, що мізерна решка тисяч листів, котрі адресат ретельно зберігав у своєму домашньому архіві по вулиці Флоріянській, 10, зуміли уникнути лихої волі, варварства та неуцтва.

Після переселення Шульца та його близьких до ґето в 1941 році в осиротілому без мешканців будинку тривало поетапне «упорядкування» та пограбування, освячене гітлерівським беззаконням, відтак усі кімнати й закутки були очищені від речей і сміття — тобто книжок, паперів, документів, які поневірялися по кутках. Було б наївно припускати, наче бодай щось за таких обставин може убезпечитися від пограбування чи знищення. На щастя, надія буває наївною, вона не вірить у неминучість вироків долі. Й іноді має рацію, що довів колишній учень Шульца Файвель Шраєр одразу ж після повернення з фронту до рідного Дрогобича.

Історія знайдення решти епістолярної колекції Шульца настільки цікава, а наслідки її настільки незвичайні, що вона заслуговує на дещо ширший переказ, особливо, з огляду на дезінформацію, поширювану зацікавленими прихильниками неправди.

Звістка про знахідку дійшла до мене з кількарічним запізненням від одного з моїх респондентів. У статті Згадка про Бруно Шульца («Życie Literackie», № 6) у лютому 1956 року я написав, що від дрогобицького будинку Шульца залишилися руїни, в яких колишній учень письменника навесні 1946 року знайшов його рукописи та начерки. Як мені довелося дізнатися значно пізніше від самого знахідника, то не були ні руїни будинку, ні рукописи чи малюнки Шульца. Інформація багаторічної давнини виявилася помилковою, проте становила тоді єдиний знак чиїхось пошуків і бодай якихось знахідок. Правдиво було повідомлено тільки дату відвідин будинку на Флоріянській, та ще без помилок згадано прізвище відкривача скарбів.

Я безуспішно намагався розшукати інженера Шраєра, котрий тоді працював у Дрогобицькому міськвиконкомі. Мій лист залишився без відповіді — він не дійшов. Листи, які тоді надсилали на Схід, переважно не потрапляли до адресатів.

Настав 1965 рік. Від дня відкриття, зробленого на дрогобицькому горищі, минуло майже дев'ятнадцять років, коли якось, прочитавши мій черговий заклик у пресі, зі мною зустрівся інженер Новак, приятель Шраєра, чию адресу — вже ізраїльську — він дав мені, вручивши кілька листів за 1938 рік — від Дебори Фоґель і від Еґґи ван Гаардт. Шраґа Шраєр (так колишній учень Шульца гебраїзував своє ім'я, а прізвище відтворив за правилами англійської орфографії) передав другові перед виїздом часточку своїх знахідок на горищі, відокремивши її колись від решти — начебто з огляду на те, що вважав ці листи занадто особистими за характером…