Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Тому палко прошу Високу Кураторію зволити зберегти чинність первісної концепції, прийнятої так великодушно і погодженої з Міністерством ВС і НО, і надати мені відпустку на первісних умовах [443].

Бруно Шульц,

Учитель Держав.

гімназії у Дрогобичі

Закопане, 24 серпня 1935.

До

Куратора Львівського Шкільного Округу

у Львові

На підставі угоди з відділом мистецтва Міністерства ВС і НО Кураторія ухвалила рішення про надання мені на поточний навчальний рік оплачуваної відпустки, щоб я міг утілити певні літературні наміри.

На початку поточного навч. року виникли певні формальні труднощі, отож моя відпустка не набула чинності в передбачуваний період, тб. від 1 вересня 1935, і я був змушений аж до моменту вирішення справи виконувати службові обов'язки.

Оскільки перерва, якої відтак несподівано зазнали мої літературні плани в період найактивнішої праці, триває й досі, палко прошу Високу Кураторію ласкаво зволити вирішити мою справу у прихильному сенсі, тим більше, що стипендія, пов'язана у своїй інтенції з наданням мені відпустки, вже мені призначена, що накладає на мене обов'язок посиленого та своєчасного втілення моїх літературних намірів.

Бруно Шульц

Учитель Держ.

гімназії у Дрогобичі

Дрогобич, 10 X 1935.

До

Пана Міністра Блешинського

за вказаною адресою

Ясновельможний Пане Міністре,

Впродовж кількох минулих років я опублікував книжку, низку оповідань і низку статей, які привернули увагу авторитетних представників громадської думки до моїх творів.

Завдяки тому Міністерство ВС і НО вділило мені дуже цінну допомогу, надавши річну стипендію, та вийшло з ініціативою до Львівської Кураторії, котрій я підлягаю, у справі надання мені відпустки для літературної творчості.

Тепер моя відпустка закінчилась, і я мушу повернутися на службу як учитель малювання в Держав. гімназії у Дрогобичі.

Позаяк перебування у провінції віддалік інтелектуальної динаміки позбавляє мене джерел, стимулів і посібників, які дає столиця, — хочу клопотати про переведення на рівноцінну посаду у Варшаві, тобто в ролі вчителя малювання в середній загальноосвітній або фаховій школі.

Отож звертаюся до ЯВ Пана Міністра з палким проханням зволити підтримати мене в пана Куратора Варшавського ШО [444].

Бруно Шульц

Варшава, 2 VII 1936

До

Кураторії Львівського Шкільного Округу

у Львові

Звертаючись із цим проханням до Кураторії ШО, маю вже за собою цінний прецедент її великодушного рішення, яке свідчить, на які далекосяжні концесії ладна Вона піти у своїй турботі про примноження культурних вартостей, підтримуючи всі наміри, які можуть тим вартостям сприяти, навіть якщо їхній ґатунок виходить за вузькі рамки шкільного відомства.

У січні ц.р. Кураторія ШО вирішила надати мені піврічну оплачувану відпустку з відшкодуванням коштів заміни для заняття інтенсивною літературною працею, усвідомлюючи, що обов'язки вчителя в сучасній школі занадто поглинають, щоб залишити місце для художньої творчості в серйозному масштабі.

Завдяки тій полегші я зміг значно просунутися в моїй роботі над романом [445], написати том новел, який віддаю цими днями до друку [446], перекласти роман Фр. Кафки [447](накл. «Roju»), потужного письменника-містика, в Польщі досі майже не знаного, а також написати низку критичних статей, надрукованих у різних періодичних виданнях.

У цьому навчальному році Кураторія дала мені ще один доказ своєї уваги й турботи, розписавши мені в розкладі занять значну перевагу уроків малювання, а меншою мірою практичних занять, котрі руйнують внутрішню зосередженість, якої вимагає мистецька творчість.

Те велике розуміння й доброзичливість, які Кураторія ШО виказала до моїх прагнень і починань, надає мені сміливості, втім, посунутися в моїх проханнях ще на крок далі.

Провінція, де я мешкаю, сприяє, либонь, роботі митця, еволюція котрого вже завершилася, митця, котрий випрядає вже тільки вміст, нагромаджений упродовж багатьох років навчання та досвіду. Про таке почуття замкненого розвитку, цілковитої готовності та завершеної зрілості в моєму разі не може бути й мови. Навпаки, мене постійно переслідує палюче відчуття недостатності моїх знань, потреби перегляду, конфронтації, утвердження та зміцнення в моїх інтуїціях і припущеннях. Словом, нинішнє моє становище не розв'язує проблему духовної поживи, внутрішньої регенерації, без якої митець, котрий розвивається, приречений безнадійно зів'янути та змарніти. Сучасному історичному моментові притаманна неймовірна конденсація проблем і, пульсуючи від них, доба не дозволяє навіть на мить духовної ізоляції. Хто втрачає контакт із духовним життям епохи, той втрачає актуальність у своїй творчості, не вважається художником. Приватні засоби навіть добре забезпеченої людини недостатні, щоб забезпечити обов'язкову лектуру. Тільки університетське місто надає всі посібники й матеріали, дозволяє орієнтуватися в інтелектуальній динаміці.