Йосиф Сліпий - Спомини

В Єнисейську є невеликий музей, природничий і історичний. Біля нього стояла велика статуя Сталіна, яку вночі розбили “вдребезґи”.

У Красноярську мене справили до гостиниці, недалеко КҐБ. Там в кімнаті були підслухові апарати, як показалося пізніше, і КҐБ післало якусь нашу дівчину, ніби з підпілля, яка продавала всіх і вся. А так само прислали ніби лікаря Коса з підпілля, розпусника і мерзавця посліднього сорту. Раз якось я вийшов на вулицю і напроти надійшло кілька циганок, одна з них, станувши насередині, стала кричати напроти мене: “У вас много казенних врагов”, — хоч я у світській одежі не міг звертати на себе уваги. Тоді мені пригадалося, як то одна циганка ворожила Митрополитові, десь там у Відні, на Шварцберґу, що його чекає нещастя. Дійсно, мене небаром знову арештували. У Красноярську деканом був білорус, а в благочинній бібліотеці я також дещо позичав.

Навесну 1957 року [663], коли я правив Службу Божу, приїхало кілька авт, але я встиг закінчити і спожити Святі Тайни, заки мене арештували. Забрали все, що було, хоч я перед тим багато понищив, побоючись налету, бо КҐБ ставало щораз брутальніше. Прийшли з ломами і з лопатами та перевернули цілу підлогу. І той, що перше вдавав найбільш прихильного, тепер був найбільший звір. Зложили все на грузовик і забрали, найогидніше було те, що коли мене вели, то по дорозі торгувалися з якоюсь проституткою. Так виглядало їхнє урядування.

Була вже ніч (22 год.), коли мене привели до Єнисейська, а рано відвезли до Красноярська. Головним слідчим був Батраков, мерзавець, який вважав себе не знати чим і великим сибірським “деятелем” [664]. Розповідав, що його жена і одна дочка — учительки, дочка — вожата, а син вчиться на фортепіяні.

У родині Бича також зробили обиск і забрали один том “Історії”, якого я вже не встиг був спрятати. Мій арешт наступив за потвердженням ґенерального прокуратора в Москві, після того, як зловили в Красноярську о. Блавацького з одним моїм томом “Історії”. Вони (КҐБ) післали йому фальшиву телеграму від отця Ратича, щоби він приніс на стацію “Історію”. Він наївно повірив і приніс, і арештували нас обидвох та ще одного дуже порядного молодого техніка Каваціва, який збирав десь там на мене складки. Зробили обиск і знайшли в нього націоналістичні вірші.

Розпочалося слідство, постягали всяких бандитів, піяків, шпіонів, продажників, щоби доказати мою антисовєтчину. Мали вони кілька посланій переловлених і два чи три томи моєї “Історії”. Приїхав навіть спеціяльний слідчий з Києва. Вони дали мою історію експертам, які сказали, що вона атисовєтська і очевидно, це вистарчаюче для засуду. Я сказав, що я тих критиків не знаю, і подав Івана Крип’якевича, але він, як вони казали, перелякався і відмовився тим, що недужий. Рівно ж вони мали звертатися в Києві і до Рильського [665], а він відповів їм, що то непродуктивна робота і не наукова.

Тому, що Київське КҐБ вважало, що Красноярське КҐБ не визнається в українських справах, ґенеральний прокурор дав наказ перевести мене до Києва, після кількамісячного слідства в Красноярську. На чолі розвідки стояв полковник Антонов, а Красноярську область очолював якийсь ґенерал, до якого я звертався після амністії, щоби мені видали пашпорт. На то він відповів мені: “Ви не підпадаєте під жадні параграфи”.

У Красноярську показав мені Батраков фотокопію письма Папи Пія XII до мене, яку переслав мені з Варшави професор Константин Чехович. Вони перелапали її і приложили до актів обвинения, але не дали мені прочитати. Сидів там в тюрмі один адвокат з Кавнаса, соціяліст, товариш Гомулки [666]. Він думав, що його відправлять до Польщі, але завернули назад до ляґра.

Сидів там також і один інженер-електрик, латиш, який, відсидівши в Норильську кару, став начальником електричного заведення, мав великий вплив на молодь і розповідав про жахливу деморалізацію між нею. Він мав там свій дім, приїхала жена. Нечайно його арештували, вставлялося ціле місто за ним, але КҐБ посадило його на літак і відправило до Красноярська. Показалося, що він був десь там ад’ютантом німецького ґенерала. Його засудили, і він в ляґрі став шпіоном, а здавалося, що був характерна людина. Так ломить людей і ляґер, і тюрма.

У часі етапу до Києва я дуже голодував і мерз, бо вже впав перший сніг. По пересилках (Новосибірськ, Москва, Харків та інші), то давалося страшно взнаки. Всюди було повно в’язнів, ночі були зимні, і я думав, що згину. Прохав я о якийсь коц, яких конвой мав там цілу стирту, але мені не хотіли дати. Одначе находилися на пересилках одиниці, які рятували життя. Я їхав відділений, а на Україні вже стояло двох конвоїв коло сепаратки, щоби ніхто до мене не приходив. І так було кожний раз, коли я приїжджав або від’їжджав з України.