Йосиф Сліпий - Спомини

Мене привезли знов до найгіршої тюрми в Києві на вулиці Короленка, ч. 33 в 1950 році. Після огидних обшуків мене півживого привели до тюремної камери. Там був один жид — Бухбіндер [617], завпед (завідатель педагогічного заведення — вищої середньої школи в Москві). Він був поет, писав жарґоном [618]навіть незлі вірші. Знав він всіх українських поетів і письменників: “Вони добрі люди, — казав, — одні ліпші, а другі гірші письменники і поети”. Найбільше хвалив Максима Рильського, свого приятеля і оборонця. “Всі вони, — продовжав, — хочуть самостійної України”. А Максим Рильський навіть перекладав його вірші українською мовою [619]. Він вдавав трохи сумашедшого, але то нічого йому не помагало. Його обвинювали о жидівський націоналізм, бодай він так говорив. Він нераз деклямував мені свої вірші в жарґоні і в українськім перекладі. Пригадую собі, як в одній такій поемі описує він, як після виселення він вернувся на своє хазяйство, на якому залишив був маму і сестру, не застав їх вже між живими. “Хата понищена і, кулями важкими прошитий, звалився тин житла мого, одинока тополя стояла невгнута прямо, як прообраз єврейського національного пересвідчення”. Лишив він вдома жену, яка йому помагала. Був він образований, але простак в поведінці. Нас обидвох перевели до більшої камери, де були: наш греко-католицький селянин з підпілля (дуже порядна людина), один молодий москаль (дуже звинний) [620]і один провідник єговістів з Волині. Він переносив страшні тортури, але не заломився, бо казав: “Я знаю, що я терпів задля Бога”. В єговістичній літературі був очитаний, але впертий, і диспутувати з ним була безвиглядна річ. Наш греко-католик хотів з ним сваритися, але я здержував його, бо хотів полишити його бодай в добрій вірі. Пригадую собі, як Бухбіндер сказав раз єговістові: “Микола, ти файний чоловік, але чому ти собі вибрав таку дурну віру?”

Єговіст оповідав нераз, як то прикордонні волиняки сміються з галичан і з їх мови та цитував якийсь стих: “Тоті їхав, тоті йшов, тосі камінь розколов”. А галичани насміхалися з волиняків, що вони завжди говорять з московського: “постоянно”, “казьонний” і інші такі слова. Єговіст дуже негодував, що наші хлопці розбили його громаду в якомусь-то селі біля Стрия, а навіть здемолювали хату, в якій вони збиралися. Скільки собі пригадую, то були нарікання на їх неморальність в цілій околиці.

Бухбіндера засудили і забрали. Він на суді сварився, чому не покликали на свідка Максима Тадейовича (Рильського), а вони йому відповіли: “Ти що, хочеш, щоби він сів, а ти вийшов на волю?”

Десь по 10 днях визвав мене слідчий, підполковник, і сказав, що він тому так довго мене не визивав, бо ще не прийшли мої слідчі папери. “Чому ви були такі неспокійні, коли вас визивали на етап?” — спитав він. На те сказав я: “І Ви були би неспокійні, якщо би вас визивали з 38° горячки, а до того з бандитами і злодіями, які кожної хвилини могли би вас убити та й ще при помочі конвоя”. Я пригадав собі, що перед виїздом приходив до мене отець-ректор Чорняк, і я передав йому “Молитвослов” і частину Святого Письма, які я мав, не знаю звідки, і ще деякі речі. За мною вслід ходив тоді крок в крок один чоловік з Дального Востока, а перед тим вдавав мого великого приятеля, але це не перешкаджало йому, щоби дістати щось з харчів. Він деклямував мені Пушкіна і переповідав твори інших російських письменників. Він був начальником розвідки і зайнятий в якомусь банкові. Розказував мені, що дивувало його, чому поверх над його банком стояв порожній в своїх бюрах, лише час до часу заходило там кількадесять осіб: “Я підглянув, що вони там мали свої засідання, і через дірку ключа я бачив, що за довгим столом сиділо багато знакомих, з відзнаками на грудях, директорів, начальників на високих постах, які над чимсь там дебатували. Я післав фотографа, і він через дірку відфотографував. Показалося, що це була масонська ложа, дуже сильна, яка всім кермувала”. Він пізніше писав нераз до мене з Караганди на Сибір, вдаючи великого приятеля. Таких зразків підлости можна би наводити безліч.

Полковник-слідчий, який робив зі мною слідство, поводився досить людяно і успокоював мене, кажучи, що він нічого не напише в протоколі, чого я не говорю. Це вже було дуже багато. Він оповідав мені, що вже іменований начальником в якомусь городі та й що буде мати подвійну пенсію. Також казав, що він був проти того, щоби мене спроваджувати, але усі слідчі і начальник були проти нього, і мене привезли.