Підготовка до друку тривала добрих два роки. Фахові рецензії, написані Ліліяною Гентош, Ігорем Галаґідою й Ігорем Скочилясом виявилися об’єктивно критичними, однак наскрізь позитивними. Всі були однозгідні, що “Спомини”, так як ми їх подаємо читачеві, готові до друку. Належиться рівно ж висловити особливе признання і велику вдячність одному з чільних сучасних істориків УГКЦ, Олегові Турію, за всі ділові розмови, поради і зусилля, які він доклав разом зі своїми співробітниками, щоб вчасно видати цей важливий твір.
Після різних дискусій та консультацій редактори “Споминів” також уважали за відповідне доповнити це видання низкою важливих додатків, які в той чи інший спосіб мають відношення до автобіографічних оповідей Йосифа Сліпого і доповнюють їх. Серед них є кілька маловідомих документів митрополита з часів його ув’язнення, які він підготував у процесі негласних переговорів із представниками радянської влади у 1953 та 1960–1961 pp., домагаючись легалізації своєї Церкви.
Окрім того, невдовзі після звільнення та приїзду до Риму Йосиф Сліпий підготував для папи Івана XXIII (а згодом також і для папи Павла VI) таємний звіт про стан Католицької Церкви в Україні та в СРСР взагалі. Цей звіт був одним із перших текстів, які написав наш ісповідник віри, опинившись на волі. У ньому він розповідає про свою діяльність в останні роки ув’язнення, і то не лише як галицького митрополита, але насамперед як єдиного католицького екзарха на всій території СРСР. У меморандумах до папи Івана XXIII і папи Павла VI він перелічує всі зроблені ним важливі призначення адміністраторів із числа тих священиків-в’язнів Сибіру, про яких він неодноразово згадує у “Споминах” і які відіграли важливу роль у його житті. Цей документ публікується тут вперше оригінальною італійською мовою з українським перекладом.
Ще одним важливим додатком до “Споминів” є переклад уривка книги американського журналіста Нормана Казенса “Неймовірний тріюмвірат”. Автор цієї книги виступав посередником у таємних переговорах між Ватиканом і Кремлем у справі звільнення митрополита Йосифа Сліпого, а згодом описав цей процес у своїх спогадах. Його розповідь доповнює “Спомини” і представляє нам справу звільнення глави УГКЦ з перспективи очевидця та активного учасника цих подій.
Видання “Споминів” Йосифа Сліпого також збагачується рідкісними фотографіями описуваного періоду та двома важливими картами. На першій з них позначені основні напрями та пункти переміщення митрополита Йосифа Сліпого по території СРСР за 18 років його ув’язнення та заслання. Ця карта-схема, створена Іваном Хомою ще в 1990-х роках, містила деякі неточності та похибки, спричинені браком інформації та доступу до джерел. У цьому виданні її виправлено та вдосконалено відповідно до результатів нових досліджень. Іншим унікальним додатком ілюстративного матеріялу книжки є карта СРСР, яку митрополит Йосиф Сліпий вручив папі Іванові XXIII під час приватної авдієнції у Ватикані, що відбулася наступного дня після його прибуття до Риму, в неділю, 10 лютого 1963 р. На ній є позначені місця сталінських таборів, де перебували єпископи, священики, монахи, монахині та вірні Католицької Церкви в роках ув’язнення, каторги і заслання автора “Споминів”. Відомо, що святий папа Іван XXIII дуже докладно вивчав цю мапу і постійно тримав її на своєму робочому столі. Більшість фотографій, поміщених у виданні, походять з Історичного архіву УГКЦ в Римі та з архіву Інституту історії Церкви УКУ, які нам ласкаво були надані до диспозиції — за це висловлюємо особливу подяку.
Насамкінець хочу завершити цю передмову короткою молитвою до патріярха Йосифа: “Дякую Тобі, мій Святителю, Патріярше і великий Учителю, що дав мені змогу завершити це діло як вияв вдячности за все, що Ти пережив на славу Божу, Церкви і свого народу, та за все, що зробив у житті того, якого Ти любив, як дідусь свого внука”.
о. Іван Дацько
“Спомини” Йосифа Сліпого як пам’ятка “мовчазної Церкви”: автобіографія, свідчення віри, історичне джерело
Історія тексту “Споминів” [5] Деякі факти в описі історії тексту “Споминів” подаються на підставі свідчень близьких співробітників патріярха Йосифа Сліпого: о. Івана Дацька, о. Івана Музички та владики Любомира Гузара.
9 лютого 1963 р. митрополит Йосиф Сліпий прибув до Риму після 18-річного ув’язнення і заслання. Радянська влада, відпускаючи цього в’язня сумління та ісповідника віри, сподівалася, що цей 70-літній чоловік із підірваним здоров’ям, фізично виснажений тюрмами, таборами та етапами, вже довго не проживе і невдовзі помре подалі від рідних країв, за межами СРСР. Однак сталося інакше. Господь подарував цьому страдникові ще ціле двадцятиліття як своєрідну компенсацію за оті “втрачені роки” в далекому Сибіру. Йосиф Сліпий не змарнував цього дару і використав його для активної та плідної діяльности в обороні своєї забороненої безбожним режимом Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). Але й минулого періоду не можна було просто так викреслити з життя. Не можна було допустити, щоб цей досвід пастиря, який сповна розділив із своїми вірними чашу терпінь “мовчазної Церкви” (як її називали на Заході), канув у небуття. Тому дуже скоро після приїзду митрополита до Риму близькі соратники почали наполегливо заохочувати його до написання спогадів. Усі усвідомлювали, що пам’ять про роки переслідувань та досвід ісповідництва надзвичайно цінні й повинні бути зафіксовані. Розумів важливість своїх свідчень для історії також і сам митрополит.
Читать дальше