Йосиф Сліпий - Спомини

Із відродженням релігійного життя та здобуттям державної незалежности України тут теж почало зростати зацікавлення як давньою, так і найновішою історією УГКЦ, особливо періодом її переслідувань та опору тоталітарному безбожному режимові. У 1992 році у Львові був заснований Інститут історії Церкви (ІІЦ), який став базою для розвитку Львівської богословської академії, а пізніше — Українського католицького університету (УКУ). Засновник Інституту Борис Ґудзяк започаткував проект збирання усних свідчень та документальних матеріялів про “катакомбну Церкву”. У цьому контексті з’явилася також ідея видати “Спомини” в Україні зусиллями ІІЦ, до якого о. Іван Дацько згодом передав три копії різних машинописних версій “Споминів”. Перша копія містила поправки самого патріярха Йосифа Сліпого, друга була доповнена різними додатками, виправленнями та коментарями його секретаря — владики Івана Хоми, а третя копія включала замітки о. Івана Гриньоха. У 2003–2004 роках із цими копіями працювала сестра-служебниця Анастасія Заброцька, яка звела ці три різні версії в один інтегрований текст. Однак зрозуміти взаємозалежність усіх цих копій без доступу до оригіналу було важко.

Урешті, справа підготовки “Споминів” до друку набула нової динаміки кілька років тому. Це стало можливим завдяки упорядкуванню Історичного архіву УГКЦ в Римі та виявленню там рукопису й оригінальних машинописів автобіографії з власноручними поправками патріярха Йосифа Сліпого. Коли почалася редакційна праця над мемуарами, фонд патріярха Йосифа ще не був до кінця систематизований і описаний і не всі сторінки та частини машинописів були віднайдені й упорядковані. Тому довелося самотужки ідентифікувати усі копії та розсортувати їх за редакціями.

В Історичному архіві УГКЦ в Римі збереглися усі сім зошитів рукопису та декілька варіянтів машинописного тексту з поправками патріярха Йосифа Сліпого та владики Івана Хоми. Оскільки архів тривалий час залишався невпорядкованим, це позначилося й на стані збереження копій “Споминів”. Далеко не всі вони дійшли до нас у доброму стані та в повному обсязі. Окрім машинописних копій з Історичного архіву УГКЦ в Римі для підготовки даного видання використовувалися також три копії з ІІЦ та версія тексту з деякими замітками о. Івана Гриньоха, надана о. Іваном Дацьком.

На початку однієї з копій містилася важлива пояснювальна записка владики Івана Хоми, яка й допомогла розібратися з усіма варіянтами машинописів “Споминів”:

Блаженнішого Йосифа пізнав я дещо ліпше, записуючи його спогади, які він почав мені диктувати 10-го січня 1964 року у Ватикані (в паляцціна дель’Арчіпрете), а закінчив диктувати 25 серпня 1964 року в монастирі отців-пассіоністів в Неттуно недалеко Риму, де він був на літньому відпочинку.

Ті спомини, записані в 7 зшитках на 387 сторінках [10] Владика Хома почав нумерацію сторінок щойно з другого зошита, і тому рукопис “Споминів” завершується 338 сторінкою, але потім він додав ще 49 сторінок першого зошита, так що в сумі вийшло 387 сторінок. і зачинаються словами: “Моє родинне село називається Заздрість”, а кінчаються словами: “При переїзді кордону до Польщі, нас основно превірили КҐБ, хоч монсіньор Віллєбранс запевнював, що ніякої перевірки не буде”.

Отже, спомини обнимають період від дитячих літ до звільнення з сибірської каторги і виїзду з Москви до Риму 4 лютого 1963 року [11] Перший зошит (49 сторінок) — охоплює дитячі роки Йосифа Сліпого; другий зошит (стор. 1-59) — гімназійні роки; третій зошит (стор. 60-114) — навчання в семінарії; четвертий зошит (стор. 115–183) — 1939–1944 роки (до смерти митрополита Шептицького); п’ятий зошит (стор. 184–252) — період судового процесу та етапів до 1950 року; шостий зошит (стор. 253–300) — роки ув’язнення до звільнення та переговорів у Москві у 1953 році; сьомий зошит (стор. 301–338) — 1953–1963 роки аж до остаточного звільнення. в супроводі архієпископа Івана Віллєбранса, голляндця, секретаря Секретаріяту З’єдинення [12] Іван Хома помилково називає Йоганнеса Віллебрандса архиєпископом, тому, що ця замітка була написана після 1976 p., коли Віллебрандс вже отримав архиєпископську гідність. Йоганнес Ґерардус Марія Віллебрандс (Johannes Gerardus Maria Willebrands, 1909–2006), родом з Нідерландів, на час звільнення Йосифа Сліпого у 1963 р. ще не був архиєпископом, а тільки священиком, і виконував обов’язки секретаря Секретаріяту в справах християнської єдности (1960–1969). Віллебрандс був призначений титулярним єпископом Мауріяни і висвячений папою Павлом VI тільки в червні 1964 p.; у 1969 р. він став кардиналом-дияконом церкви свв. Косми і Дам’яна, а в 1975 — кардиналом-священиком церкви св. Себастіяна в катакомбах. У 1969–1989 pp. Віллебрандс очолював Секретаріят у справах християнської єдности, заступивши на цій посаді покійного кардинала Беа; у 1975–1983 pp. був архиєпископом Утрехта; у 1979–1989 — співголовою Міжнародної змішаної комісії з католицько-православного діялогу. У 1989 p., з досягненням 80-річного віку, пішов на пенсію. У 1997 р. переїхав до францісканського монастиря в м. Денекамп (Нідерланди), де й помер 2 серпня 2006 р. На час смерти він був найстаршим членом Колегії кардиналів. .