Йосиф Сліпий - Спомини

Ті спомини переписав я перший раз в 1964-1965 [13] Деякі зошити містять точну дату початку (або кінця) запису: перший зошит — 10 січня 1964 p.; другий зошит — 17 січня 1964 p.; четвертий зошит — 16 червня 1964 p.; сьомий зошит — 25 серпня 1964 р. Зошити, в яких відсутня дата, очевидно, є плавним продовженням попереднього зошита (без перерви в диктуванні), і тому, мабуть, владика Хома вважав зайвим зазначати дату. , і машинопис має 200 сторінок. Блаженніший Йосиф прочитав їх, поробив власноручно деякі доповнення, підписав, а на початку написав “Спомини: ориґінал”.

Потім цей машинопис десь затратився, і я переписав з зошитів ще раз ті спомини в 1976 році, і машинопис має 292 сторінки, бо від 50-ї сторінки я робив широкий марґінес (майже на пів сторінки), щоб Блаженніший мав більше місця робити доповнення. Він їх знову прочитав, поробив доповнення і підписав. Після того знайшовся і перший ориґінал, так що тепер є два. [14] Це останнє речення Іван Хома дописав олівцем пізніше, коли знайшовся перший машинопис.

Копій обох машинописів, без сумніву, було більше, але тепер уже годі віднайти усі примірники чи сказати, скільки їх було насправді. Хоч текст “Споминів” за волею патріярха мав зберігатися у суворій таємниці і, здавалося, лише лічені особи мали до нього доступ чи взагалі знали про його існування, все ж він розійшовся по руках і навіть публікувався уривками [15] Окрім згаданого вже фрагменту спогадів про родинне село (див. прим. 4 вище [у електронній версії — прим. 8. — Прим. верстальника ]), див. також два невеличкі уривки зі “Споминів” про смерть Шептицького та про переговори радянської влади з митрополитом Йосифом Сліпим у 1960–1961 pp., опубліковані о. Іваном Гриньохом: Дві версії про смерть слуги Божого Андрея Шептицького // Літопис Голготи України , т. 2: Репресована Церква . Дрогобич 1994, с. 53–58; Спомини Патріярха Йосифа // там само, с. 139–153. . Виглядає, що від часу, як владика Хома переписав на друкарській машинці другу версію “Споминів”, він давав її читати деяким довіреним особам та науковцям. Про це виразно свідчить рукописний коментар професора Василя Лева (1903–1991), мовознавця та історика літератури, декана філософського факультету УКУ в Римі, від 26 червня 1976 p., що був долучений до однієї з копій “Споминів” та зберігся в архіві:

Мемуари, хоч особистого характеру, мають документарне значення, хоч деякі факти мали більше чи менше особистий (суб’єктивний) характер. Спогади Блаженнішого Патріярха Йосифа — це історія його родоводу, навчання в школах, початковій та середній, богословських студій і описи його богословської кар’єри, відданої праці для нашої Церкви та народу, від початків її почерез час ректорства і праці в Богословській академії у Львові, час обняття митрополичого престола, до арешту большевиками 11.4.1945, жахливі умовини перебування в большевицьких в’язницях, судові розправи, побут в большевицьких концлагерях, аж до звільнення і приїзду до Риму.

Цим спогадам, писаним у короткому розмірно часі, варто добавити точніших вияснень, уточнень, насвітлень деяких фактів, подання дат і місць побуту. Якщо можливо, варто більше схарактеризувати деякі постаті, як большевицькі, так і українські. Головно характеристика українських постатей перейде до нашої історії. При редагуванні до друку варто подавати (приточувати) вже друковані праці чи й короткі спогади людей, які зустрічали їх Блаженство в різнорідних місцях побуту у в’язницях та в таборах, навіть усні, але строго перевірені, спогади чи завваження, також і большевицькі. При тому варто перевірити всі ґазетні та часописні статті, що відносяться до особи їх Блаженства, і вибрані достовірні додати як коментарі до спогадів. Їх треба буде використати до біографії Блаженнішого Патріярха, яку повинен хтось написати, і то негайно. [16] Замітка Василя Лева щодо тексту “Споминів” // ІА УГКЦ, ф. Патріярх Йосиф Сліпий, оп. 1, спр. 3: “Спомини”, б. п.

Відомо, що копію “Споминів” мав також професор Карлтонського університету в Оттаві Богдан Боцюрків (1925–1998), відомий своїми дослідженнями з історії підпільної Церкви в Україні. Як один із засновників та співдиректор Канадського інституту українських студій (КІУС) в Едмонтоні, він заповів передати після смерти увесь свій архів та приватну бібліотеку цьому інститутові. Таким чином разом із книгами та документами Богдана Боцюрківа до фондів бібліотеки КІУСу перейшли також і “Спомини” патріярха Йосифа та стали загальнодоступними для науковців.