Йосиф Сліпий - Спомини

Друге: він був головою якоїсь кооперативи священиків і світських, допровадив її до ліквідації та сам розповідав про спори з панею Іриною Павликовською [386].

Третє було з “Біблосом”. Він захоплювався, плакав, але довів його до банкротства, так що митрополит Андрей мусів його усунути і установити Надзірну Раду, до якої покликано і мене. І завдяки їй, а передусім директорові “Маслосоюзу” інженеру Андрію Палієві [387], зрівноважено бюджет і врятовано установу. А зробив це Митрополит, примушений конечністю, бо о. Костельник боронив всюди Митрополита, і він не хотів йому робити прикрости.

Четверте: як редактор “Ниви” допровадив до того, що Митрополит мусів йому її відібрати, а так само і професуру в академії. Я ставився до нього як можливо найлагідніше, хіба коли вже ходило не про амбіцію його, але про становище Церкви. А вже найгірше закінчив він, давши себе взяти, як манекін, в руки большевикам і зруйнувати нашу Церкву.

Я печатав спочатку “Богословію” в Жовкві, в отців-василіян, але пізніше, задля рахункових непорозумінь, я мусів перенести друк до Львова. З отцями-василіянами я був в добрих умовинах і запрошував всіх до співробітництва. Бачачи, що “Богословія” добре розвивається, о. Скрутень, як казано, почав приготовляти свої “Записки” [388], щоби отці-василіяни відділилися від спільної праці. Вступне слово в “Записках” писане на основі редакційної статті “Богословії”. Після того о. Філяс [389]напав на мене в “Новій Зорі”, яка була основана о. Галущинським проти митрополита Андрея [390], з приводу мого виступу на з’їзді у Велеграді. Відповідаючи, я виложив арґументами і цитатами неслушність поглядів о. Філяса і переконав загал читачів про безосновність противного погляду, а саме, що василіяни в минулому були так спольонізовані, що треба було вже перекладати для них церковнослов’янські богослуження польською мовою. Багато священиків мені заявляли, що виступ отця Філяса треба брати на карб його старечости. “Нова Зоря” при кожній нагоді ставилася неприхильно до всіх починів академії і Богословського товариства і ніколи не зайняла прихильного становища. Коли заходила потреба, я виступав в “Ділі” окремими статтями, що злагіднювало колись неприхильне становище “Діла” до Церкви.

Услід за “Записками” пішов Станиславів з “Добрим Пастирем” [391]і Перемишль зі своїми виданнями [392]. І так, коли на початку боялися, що “Богословія” не вдержиться і не буде її чим заповнити, то тепер постало аж кілька видань, завдяки анімозії, яка спонукала інші єпархії і отців-василіян до суперництва.

Поява послання єпископа Григорія Хомишина проти візантійства [393]викликала ряд статей в “Меті”246 [394]. Загалом постання Українського Католицького Союзу з Володимиром Децикевичем і Кузьмовичем у проводі [395]— це окрема картина українських церковно-політичних дій.

Вправді, гітлєрівці з виповідженням війни Польщі кинули кілька бомб і на Львів, між іншим і на церкву Духовної семінарії. Я мало що не згинув тоді і ледве зійшов був до пивниці. Під вежею вчився тоді один питомець з Чернівець і згинув під румовищами [396]. В часі гітлєрівських налетів поляки дуже знущалися над українцями. Часто впадало польське військо до семінарії і робило труси, з Цитаделі обсервували кожний рух. Мене поставили “під стєнку” і мало що не розстріляли.

Але це успокоїлося, а тим часом з-над Збруча почали машерувати (17 вересня 1939 року) большевицькі війська. Заляканий нарід приймав їх навіть хлібом і сіллю, хоч передше антибольшевицькі настрої по селах були дуже сильні. Ніхто перед тим з фактичної большевицької грози не здавав собі справи, а о. Костельник виписував бундючні статті проти сучасного Джінґісхана [397]. Одинокий проф. Панчишин [398]сказав мені рік перед тим, що треба рахуватися з тим, що прийдуть большевики і нас винищать. Мабуть, такого переконання набрав він з розмов з радянським консулом у Львові. Негайно після вмаршу большевицьких військ появився на Личаківській стації большевицький панцирний поїзд як заповідження зайняття Львова. Коли мені це сказали, я пішов до митрополичої палати, а було це пополудні, і повідомив Митрополита. Він здивувався і сказав тоді: “Карта історії обернулася” [399]. Паніка в місті була велика, і треба було бути приготованим на найгірше. Через Львів ще перед тим перетягали різні дипломатичні місії в дорозі на Румунію. Приїхав з Варшави і міністер комунікації до Львова і замешкав на пошті, бо гітлєрівці вже збомбардували Варшаву і зайняли Краків. Він навіть прислав директора пошти, чи би я не прийняв його до семінарії, але я відрадив. Між іншим, він запевняв, що з боку большевиків не грозить жодна небезпека, бо мають з ними якийсь договір. Тим часом пару днів опісля большевицькі війська машерували по Львову.