Йосиф Сліпий - Спомини

Лев Горошко (Леу Гарошка, 1911–1977) — білоруський греко-католицький священик, громадський діяч, дослідник історії релігії Білоруси, педагог, літератор. Закінчив Греко-католицьку богословську академію у Львові (1936), потім рік навчався в Інсбруку на стипендію митрополита Андрея Шептицького. Висвячений у 1937 р. у Львові єпископом М. Будкою, душпастирював на Пинщині та займався просвітницькою діяльністю, за що зазнав переслідувань з боку польської влади. Під час Другої світової війни викладав білоруську та латинську мови в торговому та медичному училищах. У 1942 р. екзарх Антон Неманцевич призначив його членом єпархіяльної ради та намісником екзарха. У 1944 р. брав участь у Всебілоруському конгресі в Мінську. У тому ж році виїхав до Німеччини, а в 1945 — до Риму. 16 жовтня 1945 р. Конгрегація у справах Східної Церкви призначила його керівником Білоруської католицької місії у Франції, і до 1957 р. він працював у Парижі, видавав журнал “Божым шляхам”. У 1959 р. вступив до ордену маріян. У 1960 р. був призначений ректором Білоруської католицької місії у Великобританії, у 1962-1969 р. був настоятелем дому маріян у Лондоні, з 1965 — архимандритом, з 1970 р. й до самої смерти керував білоруською секцією Ватиканського радіо. Помер у Парижі 28 липня 1977 р.

Архимандрит Климентій Шептицький помер у Володимирській тюрмі 1 травня 1951 р.

Лат.: “силою наданих повноважень та силою митрополичої юрисдикції”.

Лат.: “з повноваженнями”, “з правами”.

Про о. Миколу Ревтя (1914–1988) див. “Спомини”, прим. 459 [у електронній версії — прим. 671. — Прим. верстальника ].

Про о. Іллю Блавацького (1911–1988) див. “Спомини”, прим. 444 [у електронній версії — прим. 650. — Прим. верстальника ].

Про о. Степана Ратича (1890–1968) див. “Спомини”, прим. 90 [у електронній версії — прим. 214. — Прим. верстальника ].

Антоній Сірецький (1881-1960-ті?) — священик Станиславівської єпархії, парох с. Молодятин. Заарештований у 1948 р. і вивезений у Хабаровський край. Один з його синів, священик Ярослав Сірецький, заарештований у 1957 р. та засуджений на п’ять років таборів, перебував з митрополитом Йосифом у одному бараці. Можливо, саме від нього Йосиф Сліпий і дістав ці відомості про о. Антонія Сірецького. Див.: Надія Надільна. Життя і діяльність о. Ярослава Сірецького в часи підпілля УГКЦ . Львів 2001 // Архів ІІЦ, фонд наукових робіт.

Богдан Орищук (1912–1990) — монах-редемпторист, рукоположений у 1937 р., служив місіонером у багатьох місцевостях Галичини, а головно у Станиславові, Львові та Тернополі. З приходом радянської влади заарештований і вивезений на Сибір, де пробув 15 років. Помер 24 січня 1990 р. у Вінниці.

Іван Пасіка (1892–1968) — греко-католицький священик, родом з Лошнева Теребовлянського повіту. Йосиф Сліпий знав о. Пасіку зі шкільної парти, бо вчився разом з ним у Тернопільській гімназії, а потім у Львівській духовній семінарії та університеті. Після одруження та свячень у 1917 р. о. Пасіка душпастирював у Тернополі, а з 1921 працював катехитом у тернопільських школах та гімназії. Взимку 1944 p., з наближенням радянських військ, виїхав з Тернополя, нетривалий час перебував на парафії у Балигороді, відтак подався з родиною до Австрії. Навесні 1945 р. повернувся в м. Тернопіль, був заарештований і засуджений на 25 років таборів. Його родину вивезено на Далекий Схід на спецпоселення. Іван Пасіка відбував ув’язнення у Мордовії, де зустрічався з митрополитом Сліпим. Після звільнення з ув’язнення у 1954 р. оселився разом з родиною в селищі Бікін Хабаровського краю, про що сповістив Йосифа Сліпого листом. У відповіді митрополит написав йому, що уділяє йому “все, що потрібно” (тобто духовну владу генерального вікарія над священиками Далекого Сходу). Йосиф Сліпий надзвичайно позитивно відгукувався про Івана Пасіку як про зразкового священика, дуже серйозного і вірного (див. свідчення Йосифа Сліпого на допитах 2 і 3 липня 1958 р. у Красноярську: ГДА СБУ, ф. 6, спр. 67829, т. 4, арк. 53–54, 63–64). У 1961 р. о. Пасіка повернувся з родиною із заслання в Тернопіль, де налагодив зв’язок із підпільним духовенством, продовжував підпільну душпастирську працю, докладав старань для створення підпільної духовної семінарії в Тернополі. Його часто викликали на допити в КДБ, піддавали різним формам тиску. На життя заробляв перекладами медичних текстів з англійської мови. Помер від інфаркту 26 листопада 1968 р.