Йосиф Сліпий - Спомини

Канонік Каунаської архидієцезії Юозапас Станкевічус (Juozapas Stankevičius, 1903–1974) дійсно був агентом радянських спецслужб під кодовим ім’ям “Неріс”. МДБ завербувало його в 1946 р. в надії, що він завоює довір’я інших членів капітули і стане адміністратором Каунаса, а з часом і всіх інших дієцезій Литви. План вдався, і Станкевічус став спочатку канцлером, у 1947 р. — адміністратором Каунаської архидієцезії (до 1965), а в 1949 — також адміністратором Вілкавішкіської та Кайшадоріської дієцезій (до 1957). Він відразу ж зайняв позицію лояльности та співпраці з радянською владою як передумови збереження Католицької Церкви в Литві від цілковитого знищення. Фактично, він був “ primus inter pares " серед усіх адміністраторів Литви, і становище Церкви залежало від його відносин з радянською владою. Він публічно визнав радянську владу, активно підтримував зовнішню політику та мирні ініціятиви СРСР, закликав литовське підпілля скласти зброю. Оскільки семінарія архидієцезії знаходилася під його контролем, він здійснював відбір семінаристів та формування навчальних програм відповідно до вказівок влади. Утім, хоч радянська влада й поставила на чолі Католицької Церкви в Литві свого агента, вона ніколи не мала повного довір'я до Станкевічуса, слідкувала за ним, підслуховувала розмови в його кабінеті і підозрювала його в антирадянських сентиментах. Через прислуговування владі в її антиватиканській політиці Станкевічус втратив будь-які шанси стати єпископом, а невдовзі був списаний з рахунку і радянськими спецслужбами, які переключили свою увагу на висвяченого в Римі в 1965 р. (і ще раніше завербованого) єпископа Юозаса Матулайтіса-Лабукаса (Juozas Matulaitis-Labukas, 1894–1979).

Йосиф Сліпий мав надзвичайну пошану та любов до цього литовського священика й не раз з вдячністю згадує його у своїх “Споминах”. Про Альфонса Сварінскаса див. “Спомини”, прим. 483 [у електронній версії — прим. 700. — Прим. верстальника ].

Про Петраса Рауду див. “Спомини”, прим. 482 [у електронній версії — прим. 699. — Прим. верстальника ].

Канонік Станісловас Кішкіс (Stanislovas Kiškis, 1900–1995), висвячений у 1925 p., був надзвичайно активним священиком Кайшадоріської дієцезії. У 1945 р. заарештований і засуджений на 10 років таборів. Строк відбував у таборах Архангельської обл. й Комі АРСР; з 1954 на засланні в Красноярському краї. Після звільнення у 1956 р. повернувся в Литву, займався душпастирською діяльністю, але в 1958 р. знову був арештований, засуджений на чотири роки ув’язнення, яке відбував у таборі “Дубравлаг” у Мордовії. Після звільнення в 1962 р. повернувся в Литву, де душпастирював, розповсюджував “Хроніку Литовської Католицької Церкви” та іншу нелегальну літературу. У 1988 р. папа Іван Павло II призначив його почесним прелатом Кайшадоріського собору. Автор численних наукових праць, залишив багату рукописну спадщину та мемуари під назвою “Я зроблю вас ловцями людей”: Stanislovas Kiškis. Aš padarysiu jus žmoniř tvejais . Kaišiadoris 1994. Помер у 1995 р. у Кайшадорісі.

Це були Йонас Бальчунас, маріянин Пранас Рачунас та єзуїт Петрас Маркевічус (Jonas Balčiűnas, Pranas Račiűnas, Petras Markevičius). Про них Йосиф Сліпий згадує і у своїх “Споминах” (див. прим. 484–486 [у електронній версії — прим. 701-703. — Прим. верстальника ]).

Франц.: “поважна кількість”.

Лат.: “Припавши до ніг”.

Лат.: “у свій час”.

Казенс очолював редакцію “Saturday Review of Literature” (згодом “Saturday Review”) протягом 30 років (1942–1972). Під його керівництвом цей часопис перетворився з невеликого літературного журналу накладом у 20 тисяч примірників на щотижневий форум ідей із накладом понад 600 тисяч.

Див., наприклад: The Modern Man is Obsolete (1945); Who Speaks for Man? (1953) та ін.

Про Національний комітет SANE див.: Milton S. Katz. Ban the Bomb: A History of SANE, the Committee for a Sane Nuclear Policy, 1957–1985. New York 1986.

Про Дартмутські конференції див.: James Voorhees. Dialogue Sustained: The Multilevel Peace Process and the Dartmouth Conference . Washington 2002.

Переклад зроблено за виданням: Norman Cousens. Improbable Triumvirate: John F. Kennedy, Pope John, Nikita Khrushchev. New York — Toronto 1972.

Фелікс Морліон (Felix Morlion, 1904–1987) — бельгійський домініканець, богослов-екуменіст, дипломат, соціяльний реформатор, президент міжнародного університету міжнародних студій та працівник секретної служби Ватикану. До 21 року життя був атеїстом, потім навернувся в католицизм, вивчав філософію та богослов’я в Лувенському католицькому університеті та в Домініканскому інституті в Ґенті, вступив у домініканський орден і став священиком. У 1932 р. заснував Міжнародний союз “Pro Deo”, покликаний пропагувати демократичні ідеї. Під час Другої світової війни працював у підпіллі, допомагаючи рятувати євреїв. Коли ґестапо призначило за нього винагороду в 1 мільйон доларів, утік через Іспанію до Нью-Йорка. У 1945 р. за підтримки папи Пія XII заснував у Римі Міжнародний університет соціяльних досліджень, з якого вийшло кілька прем’єр-міністрів та інших провідних діячів Італії. Служив приватним емісаром для п’яти пап, допомагав розширити можливості для діялогу між західними демократіями і країнами Східної Европи, старався зменшити напругу у відносинах між Сходом і Заходом. Виступав також як кінорежисер, написав низку сценаріїв для режисерів Ф. Фелліні та Р. Росселліні. Відіграв важливу роль у розв’язанні Кубинської кризи, звільненні митрополита Йосифа Сліпого та чехословацького архиєпископа Йозефа Берана, проклав шлях до підписання радянсько-американського договору про заборону ядерних випробувань, допоміг покращити відносини між Францією і Німеччиною, Китаєм і США. Помер 10 грудня 1987 р. в Нью-Йорку. Про нього див.: Tomaso Subini. La doppia vita di “Francesco giullare di Dio”: Giulio Andreotti, Félix Morlion e Roberto Rossellini. Milano 2011.