Йосиф Сліпий - Спомини

Артур Дін (Arthur Hobson Dean, 1899–1987) — визначний американський юрист і дипломат. Родом з Нью-Йорка. Закінчив юридичну школу Корнеля. З 1923 працював у провідній юридичній компанії “Салліван та Кромвель”, у 1949–1972 (з перервою) — її керівник. На прохання президента Ф. Рузвельта брав участь у розробленні низки важливих законопроектів, таких як Акт про торгівлю цінними паперами (1934), Акт про банкрутство (1938), Акт про трастову угоду (1939), Акт про інвестиційні компанії (1940). Був радником та дипломатичним представником президентів Д. Айзенгавера, Дж. Кеннеді та Л. Джонсона; брав участь у переговорах про завершення Корейської війни (1953) та про заборону ядерних випробувань (1963), у Конференції з морського права, був представником США в ООН тощо. У 1963–1976 pp. займався приватною юридичною практикою. Помер 30 листопада 1987 р.

Василь Кузнецов (1901–1990) — радянський учений, державний діяч, дипломат. Закінчив Ленінградський політехнічний інститут (1926), здобув ступінь кандидата технічних наук (1941). У 1927–1931 pp. працював інженером на Макіївському металургійному заводі, у 1931–1933 pp. вивчав металургійне виробництво за кордоном. У 1933–1937 — заступник начальника цеху, начальник лабораторії на заводі “Електросталь” (м. Ногінськ), у 1937–1940 — інженер Головспецсталі, у 1940–1943 — заступник голови Держплану СРСР. В 1944–1953 — голова Всесоюзної центральної ради профспілок. У 1945–1953 — член Генеральної ради виконкому та віце-голова Всесвітньої федерації профспілок. У 1946–1950 — голова Ради національностей Верховної Ради СРСР. З березня 1953 — на дипломатичній роботі. У 1955–1977 — перший заступник міністра закордонних справ СРСР. Брав участь у розв’язанні криз в Угорщині (1956), на Кубі (1962), в Чехословаччині (1968), в ухваленні резолюції Ради безпеки ООН щодо Близького Сходу (1967), радянсько-китайських переговорах (1969–1970), врегулюванні індо-пакистанського конфлікту (1971). У 1977–1986 — перший заступник голови Президії Верховної Ради СРСР. З червня 1986 — у відставці, державний радник при Президії Верховної Ради СРСР. Двічі Герой соціялістичної праці (1971, 1981), лавреат Сталінської премії за видатні досягнення в галузі металургії (1941). Помер 5 червня 1990 р. в Москві.

Приватна авдієнція зятя М. Хрущова Олексія Аджубея в Івана XXIII відбулася 7 березня 1963, після зустрічі папи з журналістами з нагоди присудження йому премії Е. Бальцана в номінації “Людяність, мир і братерство між народами”. Серед запрошених журналістів був також головний редактор “Известий” О. Аджубей та Рада Хрущова, головний редактор журналу “Наука и жизнь”. Після загальної авдієнції для журналістів у Тронному залі Іван XXIII провів спеціяльну приватну авдієнцію для радянський гостей, про яку домовився спецкореспондент газети “Известия” та офіцер Першого головного управління КДБ СРСР (зовнішня розвідка) Леонід Колосов (його самого на зустріч не допустили). Ця зустріч була з боку папи всього лишень виявом вдячности за звільнення митрополита Й. Сліпого, але журналісти й сам перший секретар ЦК КПРС М. Хрущов витлумачили її по-іншому. Наступного дня в одній з італійських газет з’явилася стаття “Червоний папа“, а Хрущов став думати, що не за горами вже встановлення дипломатичних зв’язків між СРСР і Ватиканом. Про цю авдієнцію в папи Олексій Аджубей пише у своїх спогадах: А. Аджубей. Те десять лет. Москва 1989, с. 257–268.

Йозеф Беран (Josef Beran, 1888–1969) — чехословацький католицький богослов, в’язень сумління. Родом з м. Плзень. Закінчив Чеську колегію в Римі, здобув ступінь доктора богослов’я (1912). У 1912–1917 pp. душпастирював, у 1917–1928 pp. викладав у жіночій учительській семінарії. З 1928 р. викладав богослов’я в Карловому університеті, аж поки в листопаді 1939 р. університет не був закритий німецькою владою. В кінці 1940 р. заарештований і висланий у Німеччину, в 1942–1945 pp. був ув’язнений у концтаборі Дахау. По звільненні призначений архиєпископом Празьким. Після приходу до влади комуністів був ізольований, згодом заарештований. У 1949–1962 pp. перебував в ув’язненні, часто переводився з одної тюрми в іншу. В 1963 р. звільнений, жив під наглядом органів безпеки неподалік Праги без права перебувати в столиці. В 1965 р. іменований кардиналом, тоді ж таки дістав дозвіл виїхати в Рим без права повертатися в Чехословаччину. Учасник II Ватиканського собору. Помер у Римі. В 1998 р. розпочався процес його беатифікації. Про нього див.: Jaroslav V. Pole, Bohumil Svoboda. Kardinál Josef Beran . Praha 2008.