Йосиф Сліпий - Спомини

Самі селяни, переважно заможні, хоч були і бідні зарібники, провадили спокійне життя, далеке від світового гамору, хіба вряди-годи приносили якісь відомости <���подорожні мандрівні жебраки> [48] C1; А1: <���подорожні>; A4, В1: <���подорожні вандрівні жебраки>. , або і самі селяни привозили з ярмарків в Микулинцях, Струсові і Теребовлі, а рідко вже з Підгаєць. Займалися вони хліборобством, сіяли багато пшениці, жита, ячменю, вівса, <���а на степах передусім гречку для пчіл> [49] В1: <���передусім гречку для пчіл на степах>. , коноплі, лен, кукурудзу, просо, садили буряки, капусту, гарбузи, дині та огірки. На межах росли високий полин і чорнобіль. Садів було дуже мало, а багато верб, тополь і папіль. Вони надавали оселям затишного, вдумчивого, сумовитого виду.

Весною і літом йшла праця на полях серед гомінких співів і вигуків на воли і коні. Прегарні були літні вечори, коли пастухи <���серед мелодійних співів> [50] A1, A4, В1: <���з гомінким співом>. приганяли худобу до села, а опісля пізно хлопці виводили коні на пасовиська на ніч, співаючи також прегарні пісні, ними самими уложені. Цікаво, що на багнах показувалися блудні огники і на тому тлі поставало багато різних оповідань. Пригадую собі одне, а саме, що такий огник запровадив одну жінку в таємничу криївку, в якій злі духи накидали їй в подолок горіючого вугілля, яке показалось, що це були гроші.

Пізною осінню і зимою роздавалися монотонні, ритмічні удари терлиць і ціпів по стодолах. Привозили дерево з сусідних лісів на будову хат, стоділ і хлівів, менше на опал, бо палили соломою. Довгими вечорами розказували собі при кужелі казки, оповідання і різні історії. Книжок було мало, але й тоді деякі грамотніші читали собі книжки в неділі і свята та вечорами в будні. В дуже багатьох хатах мали молитовники і відчитували акафісти.

[…] [51] В1-1с: <���нерозбірлива фраза>. Мій батько Іван [52] Батько Йосифа Сліпого Іван Семенович Сліпий помер у 1927 р. походив із заможної родини. Назвисько [53] Назвисько — тут: прізвище. його властиво було Коберницький і так загально звали його в парохії, а Сліпим мали прозвати котрогось прадіда задля його високого росту і великих, навислих над очима, брів, хоч інші виводять рід від осліпленого поляками в Теребовлі мазепинця, що оселився зі синами на Заздрості. Всі родини Сліпих були дуже заможні і прегарні з лиця. Осліплений мазепинець мав заборонити синам зміняти назвисько “Сліпий” [54]. Чув я, що один з тих прадідів привіз до села грамоту скасування панщини, за що був тяжко покараний побоями. Все ж таки він поставив серед села величезний дубовий хрест, як пам’ятку скасування панщини. В навечер’я Різдва і Богоявлення завжди виносили від нас з дому, по Святій вечері, ліхтар із засвіченою масляною лямпою і вішали її на хресті, що було видно ген далеко, в усьому селі.

Батько водив мене нераз на гріб своїх батьків, а моїх дідів, на кладовищі в Струсові. Тямлю добре, що на гробі стояв, застрягши в землю задля віку, рівнораменний старовинний хрест у формі звізди, який пізніше поставлено на гробах поляглих стрільців.

Дідо звався, мабуть, Семен [55]. Бабка Анна, з дому Сломінська, повдовівши, осталась з двома хлопцями в Заздрості [56]. Старший Йоан оженився з дочкою Романа Дичковського — Анастазією [57]. Другий дідо Роман був ще заможніший, бо своїм синам подарував у віно т. зв. паровий ґрунт, то значить по 36 морґів поля, і такий власник посилав на панщину тільки пару коней. Пішаки мали по 9 морґів і посилали одного робітника, а безземельні самі мали іти на панщину. Роман, крім великої ґрунтової посілости, торгував ще волами. Мав він велику хату, здається, найбільшу в Заздрості, загалом дуже обширне обійстя. Був, як оповідала мати, лисий, бо часто приїздив до нього ґраф зі Струсова позичати гроші, і тоді він виходив зустрічати ґрафа з відкритою головою, навіть взимі, на що звертали йому увагу з огляду на перестуду.

Отець-парох радник Теодор Цегельський [58]в Струсові, наслідник на парохії о. Ляторовського [59], показував мені дуже велику монстранцію, срібну, позолочену, яку справив Роман Дичковський і поклав на ній свій підпис. Розбагатівши, він купив фільварок у Хмелівці, недалеко Зарваниці, куди перенісся відтак з усією родиною, а обійстя в Заздрості перейняв пізніше його <���син, Йосиф Дичковський> [60], що оженився з Медицькою в Мужилові, біля Підгаєць. Здається, що господар з Йосифа був невеликий, бо залюбки читав книжки, а мало займався ґаздівством. Мусів бути він середньо образований, бо одну його природничу книжку показувала мені мати, збережену по його смерти. І ця книжка свідчила би про вищесказане і непересічне знання.