Йосиф Сліпий - Спомини

Учителька подобалася мені ще й тим, що завжди <���старалася> [95]бути безсторонною, і я пам’ятаю, як вона казала за кару стояти своїй своячці насередині кляси за якийсь там непослух. А карали тоді в клясі тростиною по руці, а то й по плечах. Натомість непослушних і лінивих карано клячанням насередині кляси, наганами, завзиванням батьків і т. п. Я не був ніколи караний, а навіть якесь непривітне, грубе слово, викрик дуже мене боліли, і я не міг того забути.

На другому році вчила мене вже друга учителька, Ева, не пригадую собі вже її назвиська. На третьому році вчив мене учитель Йосиф Новіцький. Перед Різдвяними святами він зробив мені дуже гарну, велику, звізду, з повирізуваними на небозводі різнокольоровими планетами: сонцем, місяцем, звіздами. А коли хлопці її в мене вкрали, то він зробив мені другу. В пізніших літах, коли помер управитель школи Йосиф Новіцький, то на його місце прийшов, оскільки тямлю, Добжинський, за якого вийшла замуж згадана учителька Ева. Одначе вони не тішилися тими симпатіями, які мав їхній попередник в громаді.

Дуже милі спомини лишили в мені обидва священики. Парохом Струсова, до якого належало кілька дочерних церков, між ними і Заздрість, був о. Теодор Цегельський. Він був людиною дуже церковною, інтеліґентною, тактовною і національно свідомою. Разом з о. Світеньким в Ладичині [96]належав до найкращих проповідників на Поділлю. Крім того, був він проповідником народнього життя, зорганізував обезпеченеве товариство “Дністер”, яке провадив дяк Гірняк, дуже шанований вірними, батько відомих священиків і професорів Гірняків. Важним чинником суспільної діяльности парохії була також заложена ним позичкова каса в Струсові. Отця Теодора Цегельського бачив я рідко, звичайно тоді, як [він] приїздив на якісь наради до батька і при тій нагоді хрестив у нас і діти з парохії. Він став парохом, як я вже згадував, після о. Ляторовського [97], якого я вже не пам’ятаю і чув про нього лише з оповідань батьків.

Сотрудником був о. Левицький [98], батько декана о. Романа в Братківцях коло Стрия [99]. Його дуже любили і діти, і старші. Дуже гарно співав він Службу Божу і загалом мав великий комунікативний дар. Він приїздив передусім вліті — в травні, червні і, мабуть, липні, 1-го і 15-го, та й щочетвертої неділі місяця, впродовж року. Бо, як я згадував, дідо Роман побудував церкву в Заздрості з тим, щоби за нього і за його родину відправлялася Служба Божа 1-го і 15-го травня, 1-го і 15-го червня і 1-го і 15-го липня. Тоді, як приїжджав священик, звичайно сотрудник, то переводив катехизацію дітей, сповідав, відвідував хворих і полагоджував усі душпастирські справи в селі.

Я спершу приходив з матір’ю до церкви, а пізніше і сам, і дуже мені подобалися два золоті ангели, які стояли по обох боках кивота. Церква була мистецько розмальована мистцем Копровським [100]. Десь на шостому році життя приступив я перший раз до Святої Сповіді. Велике вражіння на мене зробив звичай, як священик накрив мені голову епітрахилем. Після другої сповіді, десь по місяці-другім, ми могли вже причащатися. Коли сотрудник, о. Левицький, був перенесений на іншу парохію, тоді прийшов на його місце о. Плятон Карпінський [101], священик книжний, побожний і добродушний. Він часто катехизував. Після Йордану сотрудники ходили з свяченою водою по домах і тоді давали мені завжди або медалики, або образці.

Коли о. Плятон Карпінський був сотрудником, тоді припала в червні візитація митр. Андрея Шептицького. В громаді пішли великі приготування. Батько з уряду мусів зайнятися побудованням тріюмфальної брами, вирівнянням доріг, бандерії та іншими приготуваннями. Приїзд Митрополита до Струсова зробив величезне вражіння на всіх, зокрема його висока постать видніла понад всіми. Приїхало багато людей з сусідних парохій. Пригадую собі, що він був убраний у фіолетну рясу, з пюскою на голові. Дівчата сипали цвіти перед ним, між ними була і моя сестричка Євгенія. Під церквою поставили фотель, і він сповідав людей. Опісля о. Плятон представив Митрополитові учнів, а нас було з кілька-десять, і Митрополит почав питати катехизм. Отець Карпінський показав Митрополитові на мене, і він запитав мене: “Що то є общеніє святих?” [102], на що дав я вдоволяючу відповідь.

Очевидно, на це торжество приїхало багато священиків. З Митрополитом був тоді, здається, о. митрат Бачинський, [103]що походив з села Сороцьке недалеко Теребовлі. Обід відбувся в мойого вуйка, Миколи Дичковського, що мав дуже гарний, мурований (з цегли) дім і широкі кімнати. Митрополит знав його вже тому, що його син Григорій був парохом недалеко Бережан [104]. Вуйко Микола Дичковський був образований, скінчив середню школу [105]і післав свого найстаршого сина Григорія до школи в Тернополі, а опісля до Львова на теологію. Він був першим, що вчився в школах зі Заздрости. Другим був отець Тимотей Василевич (Сліпий), син дядька Василя Сліпого і тітки Францішки Дичковської [106]. Третім був Іван Слободяник, [107]що перервав гімназійні студії і був учителем у Вишнівчику, Завалові і в Станиславові, в приготовчій гімназійній клясі. Четвертим був Юліян Мушинський, поляк, мій кревний через свою маму, Анну Дичковську. П’ятим був брат Тимотея, д-р Родіон Сліпий [108], шостим був я, а сьомим — отець Микола Дичковський [109]і опісля численні інші.