Йосиф Сліпий - Спомини

Навечер’я Богоявлення обходили так само, з тою різницею, що в полуднє Навечер’я привозили свячену воду зі Струсова і батько кропилом святив всі кімнати, ціле обійстя, стодоли, стайні і інше, <���а брат Володимир або я носили за батьком Йорданські книші>.‘ На Йордан їхали до Струсова. В Навечер’я і на сам Йордан всі постили до свяченої води. Йорданську воду зберігано вдома у фляшці цілий рік, і мати нею кропила, коли перший раз виганяли худобу на пасовисько і коли перший раз виїжджали сіяти збіжжя навесні, а часом і кропили домовину для мерця.

Перший виїзд на сівбу мав дуже святочний характер, коли виїжджало щонайменше чотири або й більше фір [111]з насінням у великих мішках, борони і плуги, запряжені кільканадцятьми кіньми. Всі знімали шапки, батько мовив молитву про Боже благословення на засіви, уся челядь рівно ж побожно хрестилась, знявши капелюхи, а мати свяченою водою кропила сівачів, худобу, насіння і рільниче знаряддя. Це була справді патріярхальна-єратична [112]сцена, що наповнювала всіх повагою, надією і відданням на Бога. Рівно ж, коли виганяли худобу навесні на пасовиська, сонце вже пригрівало добре, як пастухи випускали зі стаєн на подвір’я ввесь рогатий скот. Мати свяченою водою і свяченим зіллям кропила всю худобу, пастухи брали посвячені лози і, з молитвою про захорону від недуги, нещастя і припадків, виганяли скот на дорогу, а опісля далі на пасовисько, в степ. Пастухам мусіло помагати багато хлопців, бо корови завертали домів, не хотіли йти, і треба було їх підганяти. Звичайно їхав на візку і супроводжав їх батько, а інші хлопці на возах везли деревляні обори, дрова, околоти, солому, мотуззя на припони і на пасовиськах ставили деревляні загороди і буди та хлівці для пастухів. Прилагоджували також затишні місця на подої корів. Великою язвою для худоби на степах вдень були бомки, великі і малі, і мухи, що нераз цілими роями обсідали худобу, і треба було розкладати вогонь, окури, щоб їх димом відганяти. Натомість вночі докучали комарі, на яких рівно ж одиноким ліком був їдкий дим. Чому благословила свяченою водою мати, а не батько, не знаю. Але такий був звичай, що на Йордан усе обійстя благословив і кропив свяченою водою батько, а навесні виправляла мати. Нема сумніву, що це старовинні сліди матріярхального звичаю і пошани.

У жнива приносили женці і косарі вінці, за що обов’язково одержували якийсь даток на розривку або на пиво, часом була й музика. Такий самий звичай був, коли зводили крокви на якомусь новопоставленому будинкові. Осінню починались сльоти. Дорога була дуже важка через село, а тоді звичайно возили із заздростянської фільваркової гуральні горівку — ганталами [113]на стацію [114]до Струсова, і тоді <���були крики на дорозі, биття коней, бичування і т. п.> [115]Взимі, вечорами, брати читали якісь книжки. Пам’ятаю добре, як брат Володимир читав життєпис Сократа, і я дуже плакав, коли оповідалось про його смерть. <���Так само зворушлива була поема про “Побіг трьох братів з неволі (Азова)”>. [116]Співчуття до терплячих зворушувало мене завжди до сліз.

Убогих ніколи не відпускали з дому з порожніми руками, навіть і як він був знаний не з дуже доброго боку. Передусім коли приходив недужий за одежею <���або коли просили нового полотна> [117]на білля для мерця, то мати з засади не відказувала. Так само і батько на передновку кожному давав збіжжя, якщо кому вийшов хліб і потребував на прожиток. Коли приходили мами з малими дітками, мати завжди давала молоко, муку, сир і одежу. Коли везли мерця, всі виходили перед хату, обсаджену великими деревами, і відмовляли молитву та задержували священика на Євангеліє. Раз, коли нікого не було, вийшов я сам і ждав, аж привезуть мерця. Хоч була це зима, був я з відкритою головою, і дуже за те потім хвалили мене сусіди.

Перед Великодніми святами зберігано строгий піст. Перед самими святами різали безроги [118], давали солонину, м’ясо, ковбаси і муку вбогим, незаможним. На Страсті і до Плащениці їхали до Струсова, в Суботу [119]святили паски, а на саме Воскресення досвіта, рівно ж до Струсова, бо в Заздрості рідко коли правилася Воскресна Утреня і Служба Божа, хіба в Суботу святили паски. Вже на другий день бувала Служба Божа, передусім для дітей, дівчата виводили гаїлки [120], а хлопці дзвонили цілими днями.

Я мав ту приємність, що старші хлопці брали мене з собою на пасовиська в степ. На степах росло багато лоташу, кашки, коситиня, синюха, козельця, а передусім кмену, кваску і суниць. Великі стада чайок, гусок і качок перелітали з озера на озеро. Йшли ми звичайно перед полуднем пішком з п’ять кілометрів, під Пантелиху. Там було наше велике пасовисько, обори для худоби, і там звичайно вигнана худоба оставала на день і на ніч, а тільки дійні корови приганяли на ніч додому. Степ зачинав вже зеленіти, виростала нова осока і троща, бо старі повсихали, дорога вже підсохла, в озерах синіла вода, плавали качки і скигліли чайки, поважно бродили бузьки і чаплі. А мене все хлопці натягали, як відповісти, бо степові чайки питаються: “Чий ти?” На осокових купинах озер чайки, качки і інші птички звивали вже свої гнізда, і я тоді перший раз бачив яєчка диких птиць.