Йосиф Сліпий - Спомини

Дубравлаг (Дубравне табірне управління) — комплекс таборів у Зубово-Полянському і Теньгушевському районах Мордовської АРСР, створений наказом 28 лютого 1948 р. на основі Темниковського виправно-трудового табору (Темлаг існував в системі ГУЛАГу з 25 травня 1931 р.) та дитячої колонії. У березні 1953 р. тут утримувалося 14 225 в’язнів. Після смерти Сталіна Дубравлаг, що тепер називався “Заклад ЖХ-385”, став одним з небагатьох місць у СРСР (а в 1961–1972 — єдиним), де відбували покарання політв’язні, засуджені за “особливо небезпечні державні злочини” (за статтями 64–72 КК РРФСР, аналогами яких у КК УРСР були статті 56–64: зрада Батьківщини, антирадянська агітація і пропаганда, участь в антирадянській організації тощо). За даними Прокуратури РРФСР у 1965 р. серед приблизно 10 тисяч ув’язнених у Дубравлагу було 3816 “особливо небезпечних”; у середині 1970-х — близько 500. Українців у Дубравлагу була майже половина контингенту. Більшість в’язнів становили “антирадянщики” — ті, хто на словах чи на письмі критикували радянський режим. Серед політичних в’язнів, засуджених за зраду Батьківщини, були українські повстанці ОУН-УПА та “лісові брати” з Прибалтики (арештовані ще в 1944–1945 pp., вони досиджували в Дубравлагу свої 25- і 15-літні терміни), радянські громадяни, які намагалися виїхати чи втекти з СРСР, особи, засуджені за “військові злочини” (переважно за співпрацю з нацистами під час війни), колишні чекісти, засуджені у 1953–1956 pp. за “справою Бери”, та особи, засуджені за шпигунство на користь іноземних держав. У 1960-1980-х більшість в’язнів “ЖХ-385” становили дисиденти, “самвидавники”, учасники підпільних політичних груп і гуртків, активісти національних рухів, лідери заборонених релігійних громад та інші “інакомислячі” різного спрямування. Цей комплекс таборів діє дотепер. Про Дубравлаг та умови утримання у ньому написано багато споминів політв’язнів. Див., наприклад: Анатолий Марченко. Мои показания . Самиздат 1967; Валентин Мороз. Репортаж із заповідника імені Берії.Мюнхен 1968; Леонид Ситко. Дубровлаг при Хрущеве // Новый мир 10 (1997) 142–166.

У 1950 р. єпископ Миколай Чарнецький перебував у Темниковському таборі. Термін його ув’язнення підходив до кінця, але він був удруге засуджений на 10 років. Цей термін владика не відбув до кінця. За станом здоров’я він був звільнений як інвалід у 1956 р. і повернувся до Львова.

Василь Барвінський (1888–1963) — син Олександра Барвінського (1847–1927), композитор, член Союзу українських композиторів, диригент, музичний критик і педагог. Родом з Тернополя, здобув вищу музичну освіту у Львові та Празі, був учнем Вітезслава Новака, з 1915 р. працював директором та професором Вищого музичного інституту імені М. Лисенка у Львові, керував хором, виступав з концертами. У 1930 р. Сліпий хотів запровадити в семінарії уроки музики і радився про це з Барвінським. Тоді між ними зав’язалися приятельські стосунки. У 1938 р. дістав почесний докторат від УВУ. У 1948 р. був заарештований і засуджений на 10 років виправно-трудових таборів. У в’язниці змушений був підписати документ про дозвіл на знищення всіх його музичних рукописів. Покарання відбував у Дубровлагу в Мордовії, де в 1948–1949 pp. зустрічався зі Сліпим. Після звільнення Сліпий надсилав Барвінському у табір гроші та посилки з продуктами. У 1958 р. Барвінський був звільнений і повернувся до Львова, де до кінця життя працював над відновленням своїх знищених музичних творів. Помер 9 червня 1963 р. Реабілітований у 1964 p., але його музика була заборонена в СРСР до кінця 1980-х. Про нього див.: Стефанія Павлишин. Василь Барвінський . Київ 1990; Василь Барвінський і українська музична культура. Статті та матеріали / упор. О. Смоляк. Тернопіль 1998; див. також: Володимир Барвінський . Статті. Листи. Спогади / ред.-упор. В. Грабовський. Дрогобич 2008.

Остап (або Євстахій) Станіславський — професор філософії, відбував ув’язнення разом зі Сліпим у Дубровлагу в Мордовській АРСР, де він працював у санітарній частині медиком і допомагав Сліпому. Див. про нього також вище.

Можливо, мається на увазі Петро Циганенко — вихованець Львівської духовної семінарії, висвячений у 1926 p., був священиком у Перегінську, у 1946 р. перейшов на православ’я. Докладніших даних встановити не вдалося.

Тут, імовірно, закралася помилка і мова йде про отамана Омеляна Лисняка (1882–1953) — українського військового діяча, уродженця с. Стецева на Снятинщині, що в роки Першої світової війни був капітаном (гауптманом) австрійської армії. З березня 1916 р. служив у складі Легіону УСС. У вересні 1916 р. командував першим куренем УСС, який вів кровопролитні бої проти російських військ у районі Лисоні. 30 вересня 1916 р. потрапив у полон, де перебував до 1918 р. Під час українсько-польської війни 1918–1919 pp. служив в УГА спочатку командантом Золочівської військової округи, згодом командантом 3-ї бригади УГА. В листопаді 1919 р. Лисняк з доручення Начальної команди УГА вів переговори з представниками Добровольчої армії генерала Денікіна про умови перемир’я. Після завершення визвольних змагань жив на еміграції в Чехословаччині, згодом — у Австрії, був діячем УВО. У 1946 р. був заарештований органами НКВС. Дані про його подальшу долю дуже скупі. За одними даними, він загинув у таборах, за іншими даними, був звільнений після смерти Сталіна й повернувся до Відня, де й помер. Якщо Сліпий справді говорить про Омеляна Лисняка, то його свідчення допомагають заповнити прогалину в біографії отамана і вказують на те, що він відбував ув’язнення у таборах Потьми.