Йосиф Сліпий - Спомини

Можливо, йдеться про Сильвестра Леонаса (Silvestras Leonas, 1894–1959) — юриста, полковника литовської армії (з 1936), що в 1938–1939 pp. був міністром внутрішніх справ Литви. Двічі заарештовувався НКВС — у 1940 та 1944 р. Після другого арешту був засуджений на 10 років ув’язнення. Покарання відбував у Комі АРСР, потім в Іркутській обл. В 1956 р. повернувся до Литви. Помер у Каунасі 17 листопада 1959 р. Йосиф Сліпий міг зустріти Сильвестра Леонаса в Інтинському таборі Комі АРСР.

“Малолєтка” (або “краткосрочник”) — злодій-початківець, часто неповнолітній, з коротким терміном ув’язнення.

Здеправований — аморальний, беззаконний.

Йосип Шмульович Бухбіндер (1908–1993) — родом з м. Черняхів на Житомирщині, навчався в місцевій єврейській школі робітничої молоді, працював у шевській майстерні. Закінчив Одеський єврейський педтехнікум і працював учителем єврейської мови та літератури у м. Кам’янці-Подільському. З 1929 р. служив у Червоній армії, але через хворобу комісований і знятий з військового обліку. У 1935 р. закінчив історичний факультет єврейського сектора Київського педінституту. Активною літературною діяльністю займався до 1941 р. В серпні цього ж року був евакуйований до м. Уфи. Повернувся до Києва, але після розгрому Єврейського антифашистського комітету в 1948 р. підпав під репресії. 20 квітня 1951 р. в нього проведено обшук, реквізовано готовий до друку рукопис. Перебував у спецв’язниці, згодом переведений до Лук’янівської тюрми. Засуджений за націоналістичну діяльність на 10 років таборів. Відбував покарання в с. Кінгір неподалік Джезказгана. В лютому 1957 р. повернувся до Києва, повернувся до літературної діяльности. Опублікував збірки “Останній сніг” (1964), “Дорога життя” (1966), “Між хвилями” (1970), “Ясними очима” (1975), “Тобі, мій друг” (1980), “Світлий погляд” (1981), “Близька далечінь” (1984, 1987, 1988), а також спогади “Сторінки мого життя. Документальна повість”, що друкувалися в журналі “Київ” у 1988–1993 pp. Див. також його спогад про Йосифа Сліпого: Й. Бухбіндер. Співкамерник: Спогад письменника про знайомство з Й. Сліпим // Літературна Україна 23.VII.1992, с. 6. Докладніше про Бухбіндера див.: Документи з архівної кримінальної справи Й. Бухбіндера // З архівів ВУЧК — ГПУ — НКВД — КГБ 3–4 (1998) 225–277; П. Осадчук. Мій друг Бухбіндер // Там само, с. 357–363.

Жарґон — тут: мова їдиш.

Див., наприклад: Й. Бухбіндер. Блудний син // З трудів і днів Максима Рильського: вірші, поеми, переклади, спогади, документи. Київ 2009.

Звинний (з пол. zwinny) — меткий, спритний, викрутний.

Іван Зятик, ЧНІ (1899–1952) — священик-редемпторист, родом з с. Одрехова біля Сяніка. Закінчив Сяніцьку гімназію та семінарію в Перемишлі і в 1923 р. був висвячений єпископом Йосафатом Коциловським, у 1923–1925 pp. працював катехитом та душпастирював при кафедрі в Перемишлі та на парафії в с. Ростока; у 1925–1935 pp. був професором Перемиської семінарії, у 1935 р. вступив до Чину Найсвятішого Ізбавителя і в 1939 р. склав вічні обіти. Під час німецької окупації виконував обов’язки ігумена монастиря спочатку в Тернополі (1941–1942), потім у Збоїщах коло Львова (1944–1946). Після закриття монастиря у Збоїщах жив у монастирі в Голоску (1946–1948), а з 1948 — в Уневі. Увесь повоєнний час Зятик виконував обов’язки вікарія протоігумена Йосифа де Вохта. У 1948 р. де Вохт змушений був виїхати з СРСР до Бельгії і передав Івану Зятикові свої повноваження протоігумена та генерального вікарія УГКЦ. 5 січня 1950 р. Зятик був заарештований і провів два роки в тюрмах Золочева, Львова та Києва. У 1951 р. засуджений на 10 років таборів (за “антирадянську діяльність” та “шпигунство на користь Ватикану”) і вивезений в Озерлаг (м. Братськ, Іркутська обл.). Помер після жорстоких катувань у в’язничному шпиталі 17 травня 1952 р. Беатифікований 27 червня 2001 р. папою Іваном Павлом II. Про нього див.: Congregatio de Causis Sanctorum, прот. № 2256, т. 2. Roma 2001, с. 1067–1116; Михайло Бубній. Отець Іван Зятик // Редемптористи. Дев’яносто літ в Україні (1913–2003) / упор. Я. Приріз. Львів 2003, с. 128–137.

Дмитро Семчишин (1895–1966) — греко-католицький священик Львівської архиєпархії, що у 1946 р. перейшов на православ’я. Родом із с. Полонична на Радехівщині, здобув вищу богословську освіту, проживав і служив у Львові. У 1945 р. був заарештований органами МДБ, але на прохання Г. Костельника звільнений. 8-10 березня 1946 р. брав участь у Львівському “соборі” як голова Мандатної комісії. Після переходу на православ’я служив настоятелем собору св. Юра, з 1948 — настоятелем Успенської церкви у Львові, з 1953 — благочинним міста Львова. Помер 8 січня 1966 р.