Йосиф Сліпий - Спомини

Можливо, мається на увазі Любомир Якимович, який згодом залишив спогади про зустріч з митрополитом у восьмому табірному пункті, де працював лікарем: Любомир Якимович. Йосиф Сліпий: яким я його пам’ятаю // За вільну Україну 19.VI.1991.

Йожеф Міндсенті (József Mindszenty, ім’я при народженні: Йожеф Пегм, József Pehm, 1892–1975) — видатний угорський релігійний та політичний діяч, кардинал, архиєпископ Естерґома та примас Угорщини, активний противник фашизму та комунізму. Родом із с. Міндсент у Західній Угорщині, від якого взяв собі в 1941 р. нове прізвище Міндсенті. У 1915 р. після закінчення семінарії був висвячений на священика. У 1919 р. заарештований угорськими комуністами, але через два місяці, з падінням Угорської Радянської Республіки, звільнений. У міжвоєнний період працював як парафіяльний священик на селі. 4 березня 1944 р. папа Пій XII призначив його єпископом Веспрема. У жовтні 1944 р. Міндсенті виступив з антифашистською заявою, за що був кинутий у тюрму і звільнений тільки після завершення війни. Після звільнення 16 вересня 1945 р. був призначений архиєпископом Естерґома та примасом Угорщини, а через півроку — кардиналом-священиком ротонди св. Стефана. У 1948 р. заарештований комуністичною владою за активну діяльність в обороні Католицької Церкви і засуджений до пожиттєвого ув’язнення. З початком Угорської революції 1956 р. був звільнений і став активним учасником революційних подій. Після придушення повстання знайшов притулок в американському посольстві в Будапешті, де прожив 15 років. 28 вересня 1971 Павло VI домовився з угорською владою, щоб Міндсенті дозволили виїхати до Відня. Як радикальний консерватор, особа якого ускладнювала відносини між Ватиканом і СРСР та Угорщиною, був 6 лютого 1974 р. усунутий з посади примаса Угорщини. Восени 1974 р. видав свої “Спомини” (József Mindszenty. Memoirs . New York 1974). Помер у Відні 6 травня 1975 р. На даний час триває процес його беатифікації. Про нього див.: Stephen К. Swift. The Cardinal’s Story: The Life and Work of Jozsef Cardinal Mindszenty . New York 1949, 2010; А. С. Стыкалин. Кардинал Миндсенти // Вопросы истории 7 (2013) 38–58.

Нестор (Анісімов) (1885–1962) — архиєрей РПЦ, був місіонером на Камчатці, у 1916 р. призначений єпископом Камчатським та Петропавловським, у 1933 — архиєпископом, у 1946 — митрополитом Харбіну та Манчжурії та екзархом Східної Азії. Заарештований у Харбіні 14 червня 1948 р. і засуджений радянським судом до восьми років ув’язнення. Строк відбував у таборі в селищі Явас (Мордовська АРСР), де й зустрічався з митрополитом Йосифом Сліпим. Після звільнення у 1956 р. був призначений митрополитом Новосибірським та Барнаульським, у вересні 1958 р. вийшов на спочинок, але вже в грудні 1958 р. призначений митрополитом Кіровоградським і Миколаївським Українського екзархату РПЦ. Помер 4 листопада 1962 р. Про нього див.: А. К. Караулов. Митрополит Нестор. Камчатский миссионер. 1885–1962. Петропавловск-Камчатский 2000.

В УГКЦ на той час було три священики з родини Лисків: два брати Володимир та Микола і син Володимира Лиска — Роман Лиско, проголошений блаженним у 2001 р. Тут, найпевніше, йдеться про Володимира Лиска, бо його брат Микола Лиско (1877–1971) був у той час на еміграції, а його небіж Роман Лиско (1914–1949) помер від тортур під час слідства у 1949 р. Володимир Лиско (1882–1964) — родом з Кам’янки-Струмилової, з багатодітної селянської родини, закінчив гімназію у Львові, навчався на богословському факультеті Львівського університету та в університеті в Інсбруку, де захистив докторат. 30 січня 1910 р. був висвячений на священика. У 1910–1913 pp. працював сотрудником в Олеську, у 1913–1921 — завідателем у Городку, а з 1921 — парохом містечка Сасів на Золочівщині; з 1936 р. був деканом Золочівського д-ту. Поряд із душпастирською працею провадив активну громадську та просвітницьку діяльність. За проголошення ЗУНР у Городку відсидів сім місяців у концтаборі в Домб’ї. У 1945 р. заарештований за відмову перейти на православ’я, через вісім місяців звільнений. 22 жовтня 1948 р. заарештований повторно, засуджений на 10 років таборів. У березні 1955 р. звільнений. Повернувшись з ув’язнення важкохворим, не переставав працювати науково, написав кілька розвідок та спомини ( Без зерна неправди: Спомини отця-декана Володимира Лиска / упор. Л. Купчик. Львів 1999). Помер 19 вересня 1964 р. у Винниках біля Львова. Докладніше див.: Congregatio de Causis Sanctorum, прот. № 2256, т. 1. Roma 2001, с. 629–642; Лідія Купчик. Роман Лиско: Блаженний Слуга Бога та вірний син України . Львів 2007.