Йосиф Сліпий - Спомини

Йдеться про заступника начальника 5-го відділу НКДБ УРСР капітана Михайла Герасимовича Майорова (1918-?), що перебрав справу Сліпого. Перший допит, проведений Майоровим, датується 9 жовтня 1945 р. Від січня 1946 р. Майоров фігурує вже як начальник відділу слідчої частини НКДБ УРСР. 20 червня 1955 р. був направлений у розпорядження управління кадрів КДБ при Раді Міністрів УРСР. Дані про його подальшу службу та місцезнаходження його особової справи відсутні. У 1945–1946 pp. був нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни II ступеня та медаллю “За перемогу над Німеччиною” (дані Архівно-довідкової служби СБУ).

Цей слідчий — капітан держбезпеки Іван Іванович Дубок, заступник начальника 4-го відділення 2-го відділу НКДБ УРСР, а згодом начальник відділу слідчої частини НКДБ УРСР. Саме він вів слідство єпископа Григорія Хомишина. За свідченнями отця Петра Герилюка-Купчинського, це була людина неабиякої жорстокости: «Він хвалився мені, що вбив єпископа Г. Хомишина. На моє запитання: “Яким чином?” він відповів: “Я бив його до непритомности за кожним разом, як на моє запитання: “Чому виступаєш проти комунізму?” він відповідав: “Виступав і буду виступати”» (Архів ІІЦ, П-1-1-31, арк. 3).

Авксентій Бойчук (1888–1971) — греко-католицький священик Станиславівської єпархії, родом із с. Іване-Пусте на Тернопільщині. Закінчив Академічну гімназію у Львові, богослов’я вивчав у Станиславівській семінарії (1909–1913) та Віденському університеті (1916–1920), де захистив докторат (1916). У 1920–1939 — професор, згодом віце-ректор і ректор (1923–1945) Станиславіської семінарії, у 1930–1936 — редактор журналу “Добрий пастир”. З 1929 р. став крилошанином і близьким співробітником Станиславівського єпископа Григорія Хомишина. На початку 1940 p., щоб уникнути арешту, виїхав до Польщі та душпастирював у селах Надсяння. У 1944 р. повернувся в надії відновити семінарію в Станиславові, але в квітні (за іншими даними 24 жовтня) 1945 р. був заарештований. Утримувався спочатку в Станиславівській тюрмі, де його жорстоко катували, а згодом у Київській тюрмі, де зустрівся з митрополитом Йосифом Сліпим. У січні 1947 р. засуджений на 10 років таборів за нелегальний перехід польського кордону. Після звільнення у 1956 р. повернувся і проживав у родинному селі, де підпільно душпастирював. Помер 1 серпня 1971 р. у рідному с. Іване-Пусте. Залишив спогади з періоду першої радянської окупації: Авксентій Бойчук. Мої переживання під большевиками: 1939–1940 // На християнській ниві: Спомини . Нью-Йорк 1978, с. 105–156. Про нього див.: Юрій Савчук. О. Д-р Авксентій Бойчук: його роль та значення у вихованні семінаристів Станіславівської духовної семінарії // Нарис історії Івано-Франківської (Станіславівської) Духовної Семінарії імені Святого Священномученика Йосафата. Івано-Франківськ 2007, с. 112–121.

Рос.: “шахрайське товариство”.

Рос.: “Сідайте”.

Рос.: Ну, ми вас знищувати не будемо”.

Рос.: Ну, будемо закінчувати вже”.

Йоан (Соколов) (1877–1968) — митрополит Київський і Галицький, екзарх України у 1944–1964 pp., архимандрит Києво-Печерської лаври (до її закриття в 1961 p.). Родом із с. Дмитров Московської губернії з родини диякона, осиротів у дитинстві і був вихований у Миколо-Перервінському монастирі, закінчив Московську духовну семінарію (1896), викладав Закон Божий у гімназіях. У 1901 р. одружився і був висвячений на священика. У 1908–1912 pp. навчався в Московському археологічному інституті, в 1915 р. овдовів. Після Жовтневої революції й заборони викладання релігії в школах якийсь час працював на харчовій фабриці (до 1922) і служив в одному з храмів Москви. У 1928 р. прийняв монаший постриг, висвячений на єпископа, у 1928–1938 pp. служив вікарієм або адміністратором у Московській, Калінінській, Брянській та Вологодській єпархіях. У 1938 р. заарештований, але після усунення Єжова та перегляду справи звільнений. До початку війни жив у родичів на дачі під Москвою. Восени 1941 р. евакуювався в Ульяновськ разом з митрополитом Сергієм (Страгородським) як його духівник і був призначений архиєпископом Ульяновським; у 1946 р. став архиєпископом Ярославським та Ростовським, управляв також Костромською єпархією. 8 вересня 1943 р. брав участь у Соборі єпископів, що обрав митрополита Сергія (Страгородського) патріярхом Московським і всієї Руси. 12 лютого 1944 р. піднесений у сан митрополита, призначений митрополитом Київським і Галицьким та екзархом України. У 1964 р. звільнений на спочинок, після чого жив у Святошино біля Києва; помер 29 березня 1968 р.