Йосиф Сліпий - Спомини

Рос.: “чи слідчий був ввічливим”.

Мабуть, мається на увазі Олексій (Громадський) (1882–1943) — православний єпископ, родом з Підляшшя. У 1908 р. закінчив Київську духовну академію, у 1918–1922 — ректор Кременецької духовної семінарії, у 1922 р. висвячений на єпископа Луцького, вікарія Волинської єпархії; з 20 квітня 1923 — єпископ Гродненський і Новогрудський Польської Православної Церкви, 3 червня 1926 р. отримав сан архиєпископа. З 15 квітня 1934 — архиєпископ Волинський і Кременецький. У червні 1940 p., після прилучення Західної України до СРСР, перейшов у юрисдикцію Московського патріярхату як архиєпископ Волинський. З початком Другої світової війни був заарештований у Кременці й вивезений до Тернопільської тюрми, але під час евакуації в’язнів був звільнений. За німецької окупації на соборі 18 серпня 1941 р. проголосив створення Української Автономної Православної Церкви, яка визнавала зверхність Московського патріярха. Як найстарший щодо хіротонії архиєрей став її головою з титулом митрополита Волинського і Житомирського. 7 травня 1943 р. по дорозі з Кременця до Дубна убитий із засідки боївкою ОУН-мельниківців. Див.: В. Гордієнко. Убивство митрополита Олексія Громадського // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка , вип. 93. Київ 2012, с. 82–84.

М: <���були приготовані їхати, після зайняття Москви, до Москви зайняти патріярший престіл>; А: <���були приготовані після зайняття Москви гітлєрівцями їхати до Москви і заняти патріярший престіл>; В: <���були приготовані їхати до Москви, після її зайняття, щоби обняти патріярший престіл>.

У другій редакції (В) на початку цього абзацу на полях є вставка, зроблена Іваном Хомою 27 грудня 1979 p.: <���На допити кликали часто о 12 год. і тримали до 5 рано. Очевидно, щоб одержати такі відповіді, які вони хотіли. Як тільки повернувся до келії, починав засипляти, то о 6-тій годині “поднимайсь!”>. Попри важливість цього додатку, не включаємо його в основний текст, щоб не розривати послідовності викладу, бо це лише доповнення та деталізація наступного речення, а також тому, що зроблений він не рукою патріярха, а доданий Іваном Хомою.

Степан Євстафійович Горюн (1912-?) — співробітник КДБ, звільнений у запас у 1961 р. з посади заступника начальника слідчого відділу УКДБ УРСР по Львівській обл. У 1945–1946 pp. нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни II ступеня, медалями “За перемогу над Німеччиною” та “За бойові заслуги” (дані Архівно-довідкової служби СБУ).

Цього суддю Йосиф Сліпий ще згадуватиме кілька разів далі у своїх “Споминах”, але так і не назве його на ім’я.

A1; М: <���дньом не дали спати>; В1: <���під час дня не дали спати>.

Очна ставка Йосифа Сліпого з Миколаєм Чарнецьким відбулася 17 квітня 1946 р. Протокол див. у: ГДА СБУ, ф. 6, спр. 68069, т. 3, арк. 63–80 (машинопис), 81-126 (рукопис).

На полях другої редакції “Споминів” навпроти уступу про очну ставку із “заступником ректора” Львівського університету Іван Хома дописав на полях олівцем: “Марченко?” Він припускав, що тут іде мова про Михайла Марченка (1902–1983), першого радянського ректора Львівського університету в 1939–1940 pp. Запитання після прізвища вказує на те, що Хома мав сумніви щодо правильности такого припущення. І ці сумніви були небезпідставні. Марченко дійсно залишив у Києві дружину і двох дочок, а у Львові мав зв’язки з певною О. Маланчук — зв’язковою Львівської крайової екзекутиви ОУН. У зв’язку з частими відвідинами її квартири на нього впала підозра у зв’язках із націоналістичним підпіллям, і 22 червня 1941 р. він був заарештований та вивезений до Харкова, а потім до Новосибірської тюрми, де перебував під слідством до лютого 1944 р. (див. прим. 254 і 255 вище) [у електронній версії — прим. 402 та 403. — Прим. верстальника ]. Та хоча дані щодо особистого життя ректора стосуються особи Михайла Марченка, тут зайшла певна плутанина. Як свідчать матеріяли архівно-слідчої справи Сліпого, 24 вересня 1945 р. він мав очну ставку не з Марченком, але з Миколою Паше-Озерським (1889–1962) (див.: ГДА СБУ, ф. 6, спр. 68069, т. 3, арк. 1-61). На це вказують і слова Сліпого про те, що “ректор” мав польське ім’я, адже Микола Паше-Озерський дійсно походив з Польщі, з м. Млава. На цій очній ставці Паше-Озерський справді заявляв, що митрополит Шептицький завербував його як інформатора німецької розвідки і що Сліпий був присутній під час його вербування, а після смерти Шептицького далі користувався послугами Паше-Озерського як інформатора. Нарешті, біографія Паше-Озерського допомагає пояснити певну неузгодженість у споминах Сліпого: спершу митрополит каже про очну ставку із “заступником ректора”, а далі говорить уже про “ректора”. У той час, як Марченко ніколи не займав посади проректора, Паше-Озерський дійсно спочатку (з 1940) був проректором Львівського університету, а в 1944 р. тимчасово (1 серпня — 28 жовтня) виконував обов’язки ректора. 24 квітня 1945 р. він був заарештований за підозрою у співпраці з німцями і до 12 червня 1946 р. перебував у Київській тюрмі. Саме там і відбулася його очна ставка з митрополитом Йосифом Сліпим. Правда, якщо у “Споминах” Сліпий говорить про одну зустріч із Паше-Озерським, то на очній ставці він точніше вказує кількість зустрічей, яких було три: одна у 1940 р. і дві — у 1944. Важко сказати напевно, чому Сліпий приписав Паше-Озерському деякі факти з приватного життя Марченка. Можливо, він чув від митрополита Андрея про клопотання ректора університету Марченка у справі уневажнення його шлюбу і помилково вважав, що ця справа стосувалася іншого ректора — Паше-Озерського. Про Миколу Паше-Озерського див. також прим. 334 вище [у електронній версії — прим. 493. — Прим. верстальника ].