Йосиф Сліпий - Спомини

Невдовзі після окупації радянськими військами західноукраїнських земель улітку 1944 р. органи держбезпеки спробували вивчити настрої в УГКЦ та ставлення митрополита Шептицького до радянської влади. Щоб вивідати наміри митрополита та його можливі практичні кроки у новій ситуації, було вирішено підіслати до нього на зустріч оперативного працівника органів держбезпеки, що представлявся б як уповноважений Ради у справах релігійних культів при Раді міністрів СРСР. У ролі цього “уповноваженого” виступив підполковник держбезпеки Сергій Даниленко-Карін. 30 серпня 1944 р. він розробив план, як домогтися такої зустрічі, та склав детальний список питань, які слід було поставити митрополитові Шептицькому. Цей план був затверджений наркомом держбезпеки УРСР Сергієм Савченком. План передбачав два сценарії: 1) оскільки Шептицький через хворобу не зможе прийти сам, то він делегує на зустріч свого представника із запрошенням “уповноваженому” особисто його відвідати; 2) якщо ж представник прийде на зустріч з повноваженнями говорити від імени митрополита, “уповноважений” повинен вимагати особистої зустрічі з Шептицьким без посередників. 4 вересня 1944 р. Карін вилетів з Києва до Львова. 5 вересня він вислав митрополитові виклик на розмову про правове становище УГКЦ та її священнослужителів. Саме про цю зустріч від імени митрополита пише тут Йосиф Сліпий. Він ходив на цю зустріч не сам, а з радником митрополичого ординаріяту, особистим секретарем митрополита Іваном Котівим. Зустріч відбулася в облвиконкомі 6 вересня 1944 р. о 12 годині. Оскільки Сліпий та Котів прийшли на розмову з повноваженнями від митрополита, зустріч відбувалася за сценарієм № 2. У ході розмови Даниленко-Карін домігся офіційного запрошення у митрополичі палати. Зустріч з митрополитом Шептицьким відбулася наступного дня (7 вересня) і тривала більш як дві години (про неї згадує далі й сам Сліпий). Детальний звіт про обидві зустрічі (зі Сліпим і Котівим та з митрополитом Шептицьким) Даниленко-Карін подав у доповідній записці Савченку. Див.: Jeffry Burds. Ethnicity, Memory, and Violence: Reflections on Special Problems in Soviet & East European Archives // Archives, Documentation, and the Institutions of Social Memory: Essays from the Sawyer Seminar / ред. Francis X. Blouin, William G. Rosenberg. Ann Arbor 2006, c. 466–479.

Йдеться про Миколу Паше-Озерського (агентурне псевдо: “Вишняков”, 1989–1962), який у серпні-жовтні 1944 р. виконував обов’язки ректора Львівського університету. Фахівець з кримінального права, він викладав в університетах та інститутах Києва (1915–1939), Львова (1940–1945), Ростова (1949–1960), Воронежа (1960–1962). У 1938 р. Паше-Озерський був завербований органами НКВС і в агентурній документації значився як “Вишняков”. За німецької окупації звертався до митрополита Шептицького у справі потвердження свого арійського походження для служби в німецькій розвідці; в цей період був юридичним радником Українського центрального комітету. З приходом радянської влади тимчасово виконував обов’язки ректора Львівського університету (1 серпня — 27/28 жовтня 1944), а потім працював там професором кафедри кримінального права. У квітні 1945 р. був заарештований за співпрацю з німецькою владою, але в червні 1946 р. звільнений, справу проти нього закрито і незабаром він був поновлений на посаді професора. З квітня 1948 р. Паше-Озерський певний час перебував у розпорядженні Управління вищої школи при Раді міністрів УРСР, а з 1949 р. й до смерти працював у Росії — професором кримінального права в університетах Ростова (1949–1960) і Воронежа (1960–1962). У 1954 р. захистив докторську дисертацію у Московському державному юридичному інституті. Точна дата смерти Миколи Паше-Озерського невідома: за одними даними він помер у лютому 1962, а за іншими — не раніше першої декади березня 1962 р. Про нього Сліпий пише детальніше трохи далі. Про нього див.: Володимир Качмар. Паше-Озерський Микола Миколайович: життєвий шлях та наукові інтереси // Медичне право 4 (II) (2009) 141–145.

Митрополит написав це звернення й виголосив його у той самий день (7 вересня 1944), ще до зустрічі з Даниленком-Каріним, і мав намір його опублікувати. В органах держбезпеки його зміст був проаналізований в окремому звіті. Див.: Jeffry Burds. Ethnicity, Memory, and Violence: Reflections on Special Problems in Soviet & East European Archives, c. 466–479.

Можливо, мається на увазі уповноважений Ради в справах релігійних культів у Львівській області Петро Кучерявий.

Іван Чорняк (1899–1980) — висвячений на священика у 1925 p., вчився в Інсбруку (1925–1928) та в Римі (1931–1934), працював у Львівській семінарії спочатку префектом (1934–1939), потім професором та ректором (1939-1945), член митрополичої консисторії. В 1945 р. заарештований, ув’язнення відбував до 1956 р. Після звільнення засланий у Красноярський край (Ширинський р-н). Згодом повернувся до Львова, де працював на цивільній роботі й займався підпільною душпастирською діяльністю. Незадовго до смерти отримав єпископську хіротонію від митрополита Володимира Стернюка. Помер 26 січня 1980 р.