Йосиф Сліпий - Спомини

Нім.: “справила на мене велике враження”.

Фольксдойчі (нім. Volksdeutsche) — у нацистській термінології особи німецького походження, що жили поза межами Німеччини. Згідно з умовами радянсько-німецьких угод від 18 вересня 1939 та 5 вересня 1940 p., німецький уряд переселив до Райху фольксдойчів із тих українських земель, що ввійшли до складу УРСР. На підставі цих договорів з України виїхало 256 тисяч німців, в тому числі й близько 10 тисяч українців, які змогли довести своє німецьке походження. Під час війни фольксдойчів залучали до складу німецької окупаційної адміністрації на території України.

Рафаїл (Роман) Хомин (1907–1944) — монах-студит, родом із с. Піддністряни на Жидачівщині, виходець із селянської сім’ї. Закінчив Львівську семінарію (1931), після свячень продовжував навчання у Варшавському університеті. Митрополит Андрей Шептицький спонсорував його студії з малярства в Лувенському університеті в Бельгії, де Хомин служив капеланом українських студентів. Повернувшись в Україну, вступив до монастиря студитів (1934), навчався в Іконописній школі, душпастирював у селах Ляшків, Жидятичі, Вербилівці, Унів, Кривчиці. У 1936 р. виїхав на навчання до Німеччини в Коледж св. Андрія в Мюнхені, згодом був переведений до Папського східного інституту в Римі. У 1937 р. в Римі був пострижений у монахи під ім’ям Рафаїл. Після завершення студій у 1939 р. повернувся в Україну та деякий час працював керівником Львівської філії бібліотеки АН УРСР, згодом душпастирював у с. Рясне. Влітку 1944 р. зголосився на службу в УПА і став її польовим капеланом. Загинув 25 жовтня 1944 р. в оточенні на Болехівщині разом з усім штабом із 150 вояків. Кандидат на беатифікацію. Особистий архів о. Хомина зберігається у Центральному державному історичному архіві у Львові.

Владика з Лубнів — це Степан Гаєвський (псевдоніми та криптоніми: С. Гай, С. Смілянець, С. Юхимич, Л. Гайка, С. Г-кий та ін., 1876–1975) — український літературознавець, педагог, церковний діяч. Вивчав історію та філологію в Київському університеті, працював у наукових установах та вузах Кам’янця-Подільського, Харкова, Києва, Полтави, Кривого Рогу. У 1922 і 1933–1934 pp. був в’язнем радянських тюрем. У 1933 р. його заарештували у справі УВО, але 9 травня 1933 р. справа була припинена, після чого Гаєвський виїхав до Алма-Ати, де працював вченим секретарем Державної публічної бібліотеки Казахської РСР. У 1941 р. повернувся в Україну, працював у Кременчуцькому педінституті. 16 травня 1942 р. висвячений на єпископа Лубенського УАПЦ під ім’ям Сильвестр. У 1944 р. виїхав до Німеччини, у 1949 — переїхав до Австралії. У березні 1950 р. митрополит Полікарп (Сікорський) видав декрет про звільнення владики Сильвестра від виконання єпископських обов’язків, але той не підкорився цьому декрету і продовжив служіння в Австралії, де в Сіднеї мав окрему парафію св. Афанасія Лубенського. З квітня 1953 р. єпископ Сильвестр (Гаєвський) став вікарієм архиєпископа Івана (Данилюка), а на першому соборі УАПЦ в Мельбурні в грудні 1953 р. його вибрали правлячим єпископом із титулом архиєпископа Мельбурнського та Австралійсько-Новозеландського. Займався науковою діяльністю, досліджував давньоукраїнські літописи, різні редакції повісті “Александрія”, писав про церковне життя. Помер у Мельбурні 9 вересня 1975 р.

Лже-Тетяна Романова (справжнє ім’я: Наталія Меньшова-Радіщева) — дочка калузького монархіста Івана Меньшова-Радіщева, яка після переїзду родини до Києва у 1918 р. під впливом польських римо-католицьких священиків Теофіла Скальського і Казимира Наскренецького прийняла католицизм. У 1920 р. виїхала до Польщі, де перебувала під опікою примаса кардинала Александра Каковського та папського нунція у Варшаві Франческо Мармаджі. Під впливом Скальського та Каковського проголосила себе “чудом врятованою Тетяною Романовою” і під контролем кардинала стала вести щоденник від імени княжни Тетяни Романової, де описувала історію свого чудесного порятунку — з Єкатеринбурга її начебто врятували члени таємної монархічної організації “Товариство порятунку царя та вітчизни”. Деякий час була послушницею у варшавському жіночому монастирі шариток, потім у 1932–1934 pp. — у закритому монастирі сакраменток. За порадою кардинала Каковського Лже-Тетяна спробувала отримати авдієнцію в югославського короля Александра, але була викрита як самозванка, заарештована і вислана з Белграда до Австрії. Після окупації Польщі у 1939 р. вона опинилася у Львові, де її покровителем став митрополит Андрей Шептицький. Згодом повернулася до Варшави, жила в домі графині Кароліни Собанської, була завербована німецькою розвідкою під псевдонімом “№ 3”. Працюючи (з 1941) медсестрою в госпіталі для військовополонених, інформувала ґестапо про антинімецькі настрої в польських колах. У 1942 р. остаточно переїхала до Львова і жила під опікою митрополита Шептицького спочатку в палатах собору св. Юра, а з лютого 1943 — як послушниця з ім’ям Таїсія в жіночому василіянському монастирі в Підмихайлівцях під проводом ігумені Моніки Полянської, працювала в монастирській лічниці. Згодом стала зв’язковою УПА під псевдонімом Марилька Висока. Її подальша доля невідома. Див.: C. Т. Даниленко. Дорогою ганьби і зради (історична хроніка). Київ 1972, с. 266–290.