Йосиф Сліпий - Спомини

Критична оцінка Свєнціцького у “Споминах” виявляє особисту антипатію до нього Йосифа Сліпого. Фінансові домагання Свєнціцького, про які тут говориться, мали свої підстави. Заснований митрополитом Шептицьким, Національний музей фінансувався з доходів Львівської архиєпархії. Тож не дивно, що згодом Свєнціцький домагався фінансової допомоги для музею і від Сліпого як представника та наступника митрополита Шептицького.

Кураторія (музею) — наглядова рада (дорадчо-контрольний орган).

Роман Грицай (1887–1968) — український архітектор та інженер, родом зі Львова з родини адвоката. Закінчив львівську Політехніку, одружився з донькою рогатинського пароха о. Кудрика та з 1922 р. осів у Рогатині, де до 1944 р. працював міським інженером-архітектором. Викладав малювання в Рогатинській гімназії та відбудовував Рогатин, що сильно постраждав унаслідок військових дій у роки Першої світової війни; спроектував низку церков для сіл Рогатинщини, Тернополя та Підвисокого, відновив церкву св. Варвари у Відні. У 1943 р. його конкурсний проект відновлення церкви Святого Духа у Львові отримав третю премію. З приходом більшовиків архітектор був арештований та засуджений на 15 років таборів з конфіскацією майна. Покарання відбував у Тайшеті Іркутської обл. Після звільнення у 1955 р. повернувся до Рогатина, де жив у злиднях, отримуючи 10 карбованців пенсії. Помер 16 травня 1968 р.

Див.: Богословія, т. 17–20. Львів 1939–1942.

Це сталося 20 липня (2 серпня) 1940 p., в день пророка Іллі. Див.: Звернення митрополита Андрея Шептицького до духовенства і віруючих з нагоди надання Йосифу Сліпому права на наслідування престолу Митрополита Української греко-католицької церкви // Сергійчук, док. № 4, с. 26–29. Восени 1941 р. д-р Василь Лаба переклав папську номінанційну грамоту від 25 листопада 1939 р. українською мовою, і вона була вислана єпископам Йосафату Коциловському в Перемишль та Григорію Хомишину у Станиславів. Див.: Василь Лаба. 25 років єпископства первоієрарха Йосифа // Українські вісті 31.XII. 1964. Офіційне оголошення про хіротонію Йосифа Сліпого було подане в листі митрополита Шептицького до духовенства і вірних від 31 грудня 1941 р. (Михайло Гринчишин. Письма-послання Митрополита Андрея Шептицького з часів німецької окупації. Йорктон 1969, с. 1).

Михайло Хавлюк (1893-?) — неодружений священик Львівської архиєпархії, родом із с. Торговиці (повіт Товмач). Закінчив Станиславівську гімназію (1913) та духовну семінарію у Львові (1918), висвячений у 1920 р. Спочатку служив сотрудником у Долині (1920–1923), потім катехитом у Жидачеві (1924–1934) та Галичі (1935–1936). У 1936–1939 pp. був ректором Малої семінарії у Львові та членом митрополичої консисторії (до 1944). У 1939–1944 pp. душпастирював у с. Лани-Стрийські, згодом був парохом у Стрию (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 968). Брав участь у Львівському “соборі” 1946 р. і підписав перехід на православ’я. Після нього до Стрия був призначений племінник Йосифа Сліпого о. Микола Дичковський, син його сестри Францішки, що також прийняв православ’я.

Володимир Фурикевич (1901-?) — священик Львівської архиєпархії, родом із с. Вибранівці Бібрського повіту. Закінчив Академічну гімназію та семінарію у Львові, висвячений у 1926 p., служив сотрудником у Зашкові біля Львова (1926–1927), вивчав право в Римі (1926–1931), де певний час учився разом із Йосифом Сліпим у Григоріянському університеті (Сліпий навіть клопотався у митрополита Шептицького про стипендію для нього). Після повернення деякий час служив сотрудником у Братківцях Стрийського д-ту (1931–1932), з 1932 — префектом у Малій семінарії в Рогатині. У 1933–1936 pp. вивчав церковну історію в Римі, після чого став архіваріюсом митрополичої консисторії у Львові. З 1940 — сотрудник в Борятині й Цівкові та завідатель у Клепарові, в 1939–1941 — ректор Малої семінарії, у 1941–1943 — її віце-ректор (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 945). Про його подальшу долю маємо дуже скупі відомості. За деякими даними, був заарештований у 1946 р. і засуджений на 10 років ув’язнення. Покарання відбував у Норильську разом з о. Іваном Котівим. Після повернення з ув’язнення перейшов на православ’я (Архів ІІЦ, П-1-1-1520; П-1-1-754).

Аполон Сімович (1873-?) — священик Львівської архиєпархії, старший брат видатного українського вченого Василя Сімовича. Родом із с. Гадниківці на Гусятинщині, висвячений у 1897 р. у Станиславові. Працював катехитом дівочої школи та служив сорудником у Космачі (1897–1898), Снятині (1900–1904); згодом був парохом (1904–1905) та гімназійним катехитом (1905–1919) у Кіцмані, у 1919–1924 — парохом у Снятині, а в 1924–1941 — парохом і деканом у Рожневі. З 1941 р. став крилошанином Львівської митрополичої капітули. У 1941-1942 — ректор Малої семінарії. З другим приходом більшовиків у 1944 р. відійшов від служіння через літній вік, але на православ’я не перейшов. Проживав у Львові зі своєю сім’єю і при потребі підпільно уділяв таїнства. Точну дату його смерти встановити не вдалося, але відомо, що у 1953 р. Сімович ще жив і підпільно душпастирював (див.: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 815; Архів ІІЦ, П-1-1-652, с. 51–54).