Йосиф Сліпий - Спомини

Йдеться про Сергія Даниленка-Каріна, якого в колах УГКЦ справді називали “міністром” (зокрема, так називав його й сам митрополит Андрей Шептицький).

Євгеній Базяк (Eugeniusz Baziak, 1890–1962) — польський римо-католицький єпископ, родом з Тернополя. Здобув докторат з богослов’я у Львівському університеті, у 1912 р. висвячений на священика, з 1925 — апостольський протонотар і почесний канонік Львівської митрополичої капітули, віце-ректор (1924–1933) і ректор (1933–1939) римо-католицької духовної семінарії у Львові, в 1933–1944 — єпископ-помічник Львівський, у 1944–1962 — архиєпископ Львівський. Після другого приходу більшовиків переніс семінарію, митрополичий архів та осідок митрополії зі Львова до Любачева. У 1951–1962 pp. управляв Краківською архидієцезією. У 1952 р. був ув’язнений у Кракові, але через рік звільнений за станом здоров’я; 28 вересня 1958 р. висвятив на єпископа Кароля Войтилу — майбутнього папу Івана Павла II; з 1962 — архиєпископ Краківський. Помер у Варшаві 15 червня 1962 р. Про нього див.: W. Szetelnicki. Ksiądz arcybiskup wygnaniec Eugeniusz Baziak metropolita lwowski. Kraków 1989.

Болеслав Твардовський (Bolesław Twardowski, 1864–1944) — польський римо-католицький єпископ, брат відомого філософа Казимира Твардовського. Родом зі Львова, вивчав богослов’я у Львівському університеті та канонічне право у Григоріянському університеті в Римі, у 1886 р. висвячений на священика, у 1918–1923 pp. — єпископ-помічник Львівський, а в 1924-1944 — архиєпископ Львівський. Брав участь у похороні митрополита Андрея Шептицького; невдовзі після цього, 22 листопада 1944 p., помер від запалення легенів та хвороби серця. Про нього див.: Grzegorz Chajko. Arcybiskup Bolesław Twardowski (1864–1944): metropolita lwowski obrządku łacińskiego. Rzeszów 2010.

Діонісій Каєтанович (Dionizy Kajetanowicz, 1878–1954) — вірменський релігійний діяч Галичини, монах-францисканець, священик латинського та вірменського обрядів. Після смерти архиєпископа Йосифа Теодоровича як капітульний вікарій управляв Львівською архиєпархією Вірменської Католицької Церкви і мав стати єпископом, але цим планам завадив початок війни. Був двічі заарештований: спершу німцями у 1943 р. за переховування євреїв (звільнений завдяки заступництву митрополита Андрея Шептицького, який сплатив за нього велику грошову заставу), а згодом більшовиками у 1945 р. за відмову перейти на православ’я. Засуджений на 10 років таборів. Помер від отруєння 18 листопада 1954 р. в таборі біля селища Абезь (Комі АРСР). Посмертно реабілітований 10 серпня 1994 р. Вірмени-католики вважають його мучеником за віру.

Мається на увазі Львівська політехніка.

Палліюм (з лат.: pallium — накидка), або омофор (з грецьк.: ωμοφóριον — наплічник) — довга стрічка, прикрашена хрестами, що є частиною літургійного одягу єпископа та символом його духовної влади.

Поліставріон (грецьк.: πολυσταυριον від πολυ — багато, σταυρος — хрест) — хрещатий фелон єпископа.

Інсталяція — інтронізація, впровадження на посаду.

Інтронізація митрополита Йосифа Сліпого відбулася в соборі св. Юра 12 листопада 1944 р. В інтронізації брав участь також єпископ Йосафат Коциловський, про якого митрополит Йосиф Сліпий тут не згадує. Див.: Сергійчук, док. № 14, с. 52–53.

Можливо, Василь Белей (1896–1964) — неодружений священик Львівської архиєпархії, висвячений у 1929 p., ректор Малої семінарії та сотрудник у Львівському архикафедральному соборі св. Юра. Після Другої світової війни був засуджений на 10 років таборів. У 1950 р. зустрічався з Йосифом Сліпим та Миколаєм Чарнецьким у таборі на Потьмі. Помер у Львові 17 січня 1964 р.

Микола Хмільовський (псевдоніми: Лаврівський, Аксіос; 1880–1963) — священик, родом с. Покропивна на Тернопільщині. Вивчав богослов’я в університетах Львова та Відня, захистив докторат, одружився і в 1907 р. був висвячений на священика. У 1908–1930 pp. вів душпастирську, педагогічну та громадську діяльність у Золочеві. Під час Першої світової війни зголосився до Легіону УСС, з 1919 — капелан УГА. Після війни повернувся до душпастирської та педагогічної праці, започаткував першу приватну гімназію у Золочеві і керував нею до 1930 р. У 1931–1944 pp. служив парохом у с. Мшана на Львівщині. З вибухом Другої світової війни налагодив зв’язки з націоналістичним підпіллям. У 1935–1941 — директор студій у Малій семінарії, у 1936–1944 — член митрополичої консисторії, з 1941 — крилошанин; у 1945–1950 pp., фактично, був провідником УГКЦ як таємний капітульний вікарій Львівської архиєпархії, у 1948 — кооптований у члени УГВР. У 1950 р. заарештований за зв’язки з УПА та УГВР і в 1951 р. засуджений на 10 років таборів з конфіскацією майна. Покарання відбував у Верхньоуральську та у Володимирській тюрмі. Після смерти Сталіна звільнений у 1954 p., повернувся у с. Мшана, де продовжував підпільну душпастирську діяльність та готував кандидатів до священства. Помер 30 квітня 1963 р. у Мшані. Про нього див.: Мар’ян Сліпак. Микола Хмільовський — видатний діяч УГКЦ і воюючої України // Український визвольний рух , вип. 5. Львів 2005, с. 177–182.