Йосиф Сліпий - Спомини

Олексій Базюк (1873–1944) — священик Львівської архиєпархії, родом із с. Добряни на Стрийщині. Закінчив Стрийську гімназію, вивчав богослов’я та філософію в Римі (Урбаніянум, 1894–1999) та Відні, висвячений на священика у 1898 p., у 1902 р. захистив докторат у Віденському університеті. Під час навчання у Відні служив на парафії св. Варвари. У 1902–1914 pp. душпастирював у селах Галичини (Підмихайле, Щирець, Ясниська, Грабівка). У 1914–1924 pp. був першим апостольським адміністратором для українців греко-католиків у Боснії та Герцеговині з осідком у Баня Луці, а після 1924 p., коли всі греко-католики Югославії увійшли до складу Крижевацької єпархії, апостольська адміністрація була зліквідована, а Базюк став генеральним вікарієм греко-католицького єпископа Діонісія Няраді (1924–1926) й одночасно опікувався українськими заробітчанами в Німеччині. У 1926 р. повернувся в Галичину і був призначений крилошанином Львівської митрополичої капітули. З 1934 — дійсний член НТШ. У 1939–1944 pp. служив у с. Чесники біля Рогатина.

Василь Томович помер 3 лютого 1941 р. Про нього див. прим. 279 вище [у електронній версії — прим. 430. — Прим. верстальника ].

Роман Лободич (іноді: Лободович; 1893–1969) — священик, крилошанин Станиславівської та Львівської капітул. Родом із с. Сороки біля Львова, з учительської сім’ї; навчався в гімназії в Стрию та Станиславові, право та богослов’я вивчав у Львівському університеті. Прийняв свячення разом з Йосифом Сліпим 21 вересня 1917 р. і був призначений сотрудником Львівського кафедрального храму св. Юра; також служив польовим духовником австрійської армії на італійському фронті, де потрапив у полон і провів півроку в таборі полонених старшин у Монте-Кассіно. Повернувшись з полону, зголосився до служби в УГА і служив польовим духовником аж до переходу Галицьких військ за Збруч. Після війни був катехитом і сотрудником у Галичі, потім парохом у с. Залуква біля Галича (1923–1930), у 1929–1930 pp. був віце-деканом Галицького д-ту. У 1930–1938 pp. служив у Станиславові як соборний крилошанин Станиславівської капітули, кафедральний парох та адміністратор єпископських дібр. У 1935 р. обраний членом польського сенату у Варшаві. У 1938 р. іменований крилошанином Львівської капітули та членом Львівської митрополичої консисторії. У 1939 р. як кафедральний парох собору св. Юра готував архиєрейські свячення Йосифа Сліпого. У роки війни брав участь у формуванні дивізії “Галичина” і в травні 1943 р. був призначений її капеланом. У 1944 р. виїхав до Праги, а в кінці 1946 — до США. У 1947–1969 pp. душпастирював у США: був організатори та першим парохом парафії в Лос-Анджелесі, першим ректором духовної семінарії у Вашингтоні, головою Союзу українців-католиків “Провидіння” (до 1959), а в останні роки життя — капеланом сирітського дому сестер-василіянок у Філадельфії, де й помер 22 серпня 1969 р.

Адріян Зафійовський (1882–1973) — священик-вдівець, родом із с. Старі Петликівці Бучацького повіту, зі священичої родини. Середню освіту здобув у Бучачі (1903), богословську — у Львівському університеті. Перед свяченнями перевівся зі Станиславівської єпархії до Львівської архиєпархії і був висвячений у 1907 p., працював катехитом і душпастирем у м. Броди аж до примусового виселення німцями в 1944 р. У 1914–1915 pp. їздив на місії до станиць сезонних робітників у Німеччину в Ґросс-Янсе (провінція Померанія). У 1914–1915 pp. завідував парохією в Коршеві Жуківського д-ту, у 1915–1916 pp. — Успенською церквою у Львові. Служив польовим духівником в угорських (1915–1916) та австрійських військах (1916–1918). У 1924 р. митрополит Шептицький наділив його крилошанськими відзнаками, а в 1934 р. номінував його почесним радником митрополичої консисторії; в 1944 р. митрополит Йосиф Сліпий підніс його до гідности крилошанина. З 1941 р. о. Зафійовський був призначений завідателем Язлівчика, а з 1944 р. — завідателем Клепарова (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 353–354). З приходом радянської влади о. Зафійовський був заарештований у 1946 р. і засуджений на 10 років примусових робіт на Уралі. Після звільнення у 1956 р. повернувся до Львова і продовжував підпільне душпастирське служіння аж до смерти.

Йосиф де Вохт, ЧНІ (Jozef de Vocht, 1903–1956) — бельгійський священик-редемпторист, висвячений у 1907 р. Вступив до ЧНІ і в 1913 р. склав перші обіти. У 1922 р. приїхав до України. У 1924–1931 pp. був ігуменом монастиря у Станиславові, у 1931–1933 — ігуменом у Тернополі, провадив активну місіонерську працю. У 1933–1948 pp. був протоігуменом Львівської віце-провінції редемптористів; у 1933–1937 pp. жив переважно у Станиславові, потім переїхав до Львова. У 1940 р. відмовився виїжджати з території СРСР. У 1945 р. митрополит Йосиф Сліпий таємно призначив о. де Вохта адміністратором Львівської архиєпархії на випадок арешту єпископів, а згодом — генеральним вікарієм, однак активної діяльности той не проводив. Восени 1948 р. передав усі свої повноваження о. Івану Зятику. 15 грудня 1948 р. йому відмовили у продовженні візи і він був змушений виїхати з СРСР до Бельгії. Помер 9 грудня 1956 р. в м. Єтте. Про нього див.: Богдан Бешлей. Отець Йосиф де Вохт // Редемптористи. Дев’яносто літ в Україні (1913–2003) / упоряд. Ярослав Приріз. Львів 2003, с. 121–127.