Йосиф Сліпий - Спомини

Климентій (Казимир) Шептицький (1869–1951) — рідний брат митрополита Андрея Шептицького. Закінчив гімназію святої Анни в Кракові, навчався в університетах Кракова, Мюнхена і Парижа, у 1892 р. здобув ступінь доктора права в Яґеллонському університеті в Кракові. Закінчив також Інститут лісництва. Працював адвокатом, був членом Галицького сейму, у 1900–1907 pp. — депутатом австрійського парламенту. Співавтор загального австрійського закону про ліси, автор праць з сільського господарства, голова Галицького лісничого товариства. У 1907 р. відійшов від політичної діяльности, зайнявся господарською працею в маєтку, де побудував церкву для греко-католиків. У 1911 р. вступив до бенедиктинського монастиря у Байроні, в 1912 р. перейшов у греко-католицький монастир студійського уставу у Кам’яниці в Боснії, де склав монаші обіти під ім’ям Климентія. В 1915 р. став єромонахом. Богословську освіту здобував в університеті Інсбрука (1913–1917) разом з Йосифом Сліпим. У 1918 р. став настоятелем монастиря в Уневі, а в 1926 р. — ігуменом Свято-Успенської Унівської лаври. У 1936–1937 pp. разом з братом Андреєм уклав “Типікон” для монахів студійського уставу, апробований папою Пієм XII. У 1939 р. таємно призначений екзархом Росії та Сибіру. Під час Другої світової війни переховував у стінах свого монастиря євреїв. У листопаді 1944 р. був зведений митрополитом Йосифом Сліпим у сан архимандрита монахів студійського уставу. У грудні 1944 р. очолив делегацію УГКЦ до Москви для переговорів з радянською владою. 5 червня 1947 р. був заарештований і після року слідства засуджений на вісім років ув’язнення. Покарання відбував у Володимирській тюрмі, де помер 1 травня 1951 р. в тюремній лікарні. У 1996 р. отримав звання праведника народів світу за порятунок євреїв у часи війни. 27 червня 2001 р. беатифікований папою Іваном Павлом II. Про нього див.: Ян К. Шептицький. Отець Климентій Шептицький. Життєпис на підставі архівних матеріалів родини Шептицьких. Львів 1996; Вікторія Чорнописька. Діяльність Климентія Шептицького в період німецької окупації (1941–1944 pp.) // Волинські історичні записки 5 (2010) 250–255; Congregatio de Causis Sanctorum, prot. № 2256, т. 2. Roma 2001, c. 919–974; Світлана Гуркіна. Архимандрит Климентій Шептицький: Маловивчені сторінки життя // Сторінки воєнної історії України , вип. 14. Київ 2011, с. 203–215.

Руссікум (Pontificium Collegium Russicum Sanctae Theresiae a Iesu Infante) — Папська російська колегія св. Терези від Дитятка Ісуса під проводом єзуїтів, відкрита папою Пієм XI 15 серпня 1929 р. для формації семінаристів з більшовицької Росії. У Руссікумі виховувався блаженний священномученик єп. Теодор Ромжа. Про заснування та історію Руссікуму див.: Constantin Simon. SJ. Pro Russia: The Russicuam and Catholic Work for Russia [= Orientalia Christiana Analecta , 283]. Roma 2009.

Йосафат-Іван Жан (1885–1972) — греко-католицький священик родом з Канади, громадський діяч, рукоположений у 1910 р. Після зустрічі з митрополитом Шептицьким приїхав до Крехівського монастиря вивчати українську мову, історію та культуру, у 1911 р. перейшов на греко-католицький обряд і душпастирював у Крехові, Самборі, Бучачі. У період ЗУНР — перекладач державного секретаря закордонних справ Степана Витвицького, у червні 1919 р. — особистий секретар президента (з 9 червня — диктатора) ЗУНР Євгена Петрушевича, згодом капелан УГА. Очолював Український Червоний Хрест, допомагав Симону Петлюрі під час дипломатичної місії у Варшаві. Член делегації УHP на Ризькій мирній конференції 1921 р. та при Лізі Націй, член місії УНР у Женеві. Після визвольних змагань повернувся до Канади, вдруге вступив до ЧСВВ у м. Мондер; ігумен у Монреалі (1940–1942), парох у Оттаві (1942–1945). У 1945 р. виїхав до Европи, був делегатом 2-го та 3-го засідань Генеральної асамблеї ООН у Лондоні й Парижі в 1946 р. З 1947 — декан УГКЦ у Великобританії. У 1949 р. повернувся до Канади, душпастирював у Монреалі, Едмонтоні, Мондері, Ґрімзбі. У 1964 р. заснував Фундацію о. Жана для надання стипендій студентам українського походження. Помер 8 червня 1972 р. у Ґрімзбі. Написав спомини: “Моє служіння Україні” та “Уривки з діярія”.

De principio spirationis in SS. Trinitate” — лат.: “Про джерело походження Духа в Пресвятій Троїці”.

Мішель д’Ербіньї, TI (Michel-Joseph Burguignion d’Herbigny, 1880–1957) — французький єзуїт, науковець, римо-католицький єпископ. Родом з міста Лілль, вступив до ордену єзуїтів у 1897 p., вчився в Парижі та Трірі, у 1910 р. був висвячений на священика, в 1911 р. захистив і видав докторат про Володимира Соловйова ( Un Newman russe: Vladimir Soloviev (1853–1900). Paris 1911; англійський переклад: Vladimir Soloviev: A Russian Newman , 1853–1900. London 1918; передрук: London 2010), за яку отримав приз Французької академії і яка принесла йому широке визнання. Саме в період навчання Йосифа Сліпого в Римі д’Ербіньї викладав у Римі, а в 1922 р. був призначений ректором Папського східного інституту. У 1920-х роках став довіреною особою та радником папи Пія XI у російських справах, консультором, а згодом президентом Папської комісії у справах Росії “Pro Russia”, створеної 20 червня 1926 р. У тому ж році він таємно був висвячений на єпископа і двічі побував в СРСР з метою відновити католицьку єрархію, зліквідовану більшовиками у 1923 р. Д’Ербіньї неприхильно ставився до діяльности митрополита Андрея Шептицького поза межами Галичини. У 1931 р. він пішов із Східного інституту (офіційно, через стан здоров’я), а в 1933 р. був усунутий від керівництва комісією “Pro Russia” і виїхав до Бельгії. У 1937 р. позбавлений єпископського сану та ізольований у французькому новіціяті єзуїтів до кінця свого життя із забороною будь-якої публічної діяльности. Причини його відставки до кінця не з’ясовані. Дослідники припускають цілий комплекс причин: внутрішні тертя всередині ордену єзуїтів (заздрість з приводу його близьких стосунків з папою Пієм XI з боку генерального настоятеля єзуїтів поляка Володимира Ледоховського), інтриги радянських шпигунів як помста за його діяльність у СРСР, ворожість з боку Муссоліні, афера з жінкою, провал його політики щодо СРСР (усі номіновані та висвячені ним єпископи та адміністратори в СРСР були ув’язнені, заслані в табори або розстріляні). Д’Ербіньї написав автобіографію, яка, однак, не була видана. Частково на ній базується монографія Поля Лезура: Paul Lesourd. Entre Rome et Moscou: Le Jésuite Clandestin, Mgrd’Herbigny. Paris 1976. Також див.: Leon Tretjakewitsch. Bishop Michel d’Herbigny SJ and Russia: A Pre-Ecumenical Approach to Christian Unity. Würzburg 1990.