Йосиф Сліпий - Спомини

Мартін Жужі (Martin Jugie, 1878–1954) — французький асумпціоніст, професор Папської Латеранської семінарії в Римі, професор догматики в Папському східному інституті, визначний учений-візантиніст, автор численних наукових праць та монографій, один із головних опонентів Івана Меєндорфа в науковій дискусії про паламізм. Його монументальна праця “Смерть і внебовзяття Діви Марії” ( La Mort et l’Assomption de la Sainte Vierge. Vatican 1944), присвячена папі Пію XII, стала основою для обґрунтування догми внебовзяття Діви Марії, проголошеної 1 листопада 1950 р. в апостольській конституції “Munificentissimus Deus”.

Северьєн Саллавіль (Severien Sallaville, 1881–1965) — французький асумпціоніст. Філософію та богослов’я вивчав в Єрусалимі, Римі та Константинополі, згодом став професором у Східній семінарії в Халкедоні (Кадікой, Туреччина), входив до редакції журналу “Відлуння Сходу” (Echos d’Orient), з 1912 протягом 20 років очолював Інститут візантійських студій (Institut detudes byzantines). У 1916–1920 pp. жив в Афінах, з 1929 — в Римі, де в 1932–1947 pp. був професором східного богослов’я в Папському Урбаніянському університеті, а крім того з 1936 — радником Східної конгрегації та духівником Румунської колегії. У 1949 р. переїхав у Афіни, де й помер 26 жовтня 1965 у віці 84 роки.

Григоріянум (Gregorianum) — папський університет під проводом єзуїтів, що розвинувся на базі Римської колегії єзуїтів, заснованої в 1551 р. Ігнатієм Лойолою. Завдяки меценатській підтримці папи Григорія XIII, що подарував їй нові приміщення, колегія отримала назву Григоріянського університету, який тепер має один з найпотужніших у світі богословських факультетів.

Анджелікум (Angelicum) — Папський університет св. Томи Аквінського під проводом домініканців, що розвинувся на основі домініканської школи при церкві св. Сабіни (Studium Conventuale), заснованої в 1222 р. Провідний осередок томістичних філософських та богословських студій.

Моріс де ла Тай (Maurice de la Taille, 1872–1933) — єзуїт, священик (з 1901), вчився у Кентербері, Парижі та Ліоні, спочатку служив як парафіяльний священик, у 1905–1914 pp. був професором догматичного богослов’я в Анже, під час війни служив військовим капеланом, у 1919–1931 pp. працював професором богослов’я у Папському Григоріянському університеті. Завдяки своїй книзі “Таїнство віри” ( Mystery of Faith , 2 тт., London 1940, 1950) став загальновизнаним авторитетом у сакраментальному богослов’ї. Про нього див.: Bernard Leming. A Master Theologian: Father Maurice de la Taille: 1872–1933 // Month 163 (1934) 31–40.

Повна назва дисертації: “De principio spirationis in Sanctissima Trinitate: historica-dogmatica inquisitio”. Первісно вона була опублікована в 2-му томі “Праць” УБНТ: Iosyf Slipyi. De principio spirationis in SS. Trinitate: historica-dogmatica inquisitio [= Opera Theologicae Societatis Ucrainorum , 2]. Leopoli 1926. Передруки: Iosyf Slipyi. De principio spirationis in Ss. Trinitate: historica-dogmatica inquisitio . Oxford 1970; Твори , т. 1, с. 243–331.

Лат.: “magister aggregatus” — академічний ступінь, рівноцінний габілітації.

Руська (українська) папська колегія при церкві свв. Сергія і Вакха в Римі на площі Мадонна дей Монті (Madonna dei Monti, 3) була відкрита папою Бенедиктом XV 20 лютого 1921 р. Першим ректором колегії став василіянин о. Лазар Березовський. З 1971 р. це патріярший двір. Докладніше див.: Софрон Мудрий. Нарис історії української папської колегії св. Йосафата в Римі. Рим 1984.

Лазар (Лев) Березовський, ЧСВВ (1868–1952) — василіянин, священик Станиславівської єпархії, родом із с. Бишківці, висвячений у 1893 р. У 1895–1896 pp. працював префектом у семінарії у Львові, у 1896 р. вступив до василіянського чину, у 1908–1915 та 1921–1925 pp. був ректором Руської колегії в Римі, у 1949 р. виїхав до США, де й помер 27 лютого 1952 р. у м. Довсон. Про нього див.: Богдан Крив’як. Отець Лазар Березовський, ЧСВВ — засновник та перший редактор “Календарів Місіонаря” // Дзвіниця 11 (2000) 22–23; M. Wawryk. R. P. Lazarus Leo Berezowskyj (Generalis Ordinos Consultor: 17.XI.1868-27.II.1952) // Analecta OSBM 3 (1–2) (1958) 98-100.

Митрополит Андрей Шептицький приїхав до Риму 16 грудня 1920 р. і залишався там до квітня 1921-го.

Ще на початку 1920 р. митрополит Андрей Шептицький став об’єктом звинувачень з боку польського архиєпископа Краківського Адама Сапеги та вірменського архиєпископа Львівського Йосифа Теодоровича, які інформували Рим про конфлікт між українцями та поляками в Галичині і висловлювали сумніви щодо здатности Львівського митрополита керувати організацією Католицької Церкви у Росії, а особливо щодо законности висвячення Йосифа Боцяна на єпископа Луцького. Враховуючи те, що новий папа Бенедикт XV нічого не знав про повноваження митрополита Шептицького, надані йому Пієм X, така “самодіяльність” митрополита в контексті польських звинувачень могла закінчитися для нього усуненням з престолу. Про звинувачення на адресу митрополита з боку польської влади див.: Августин Баб’як. Подвиг митрополита Андрея Шептицького як Апостольського візитатора для українців (1920–1923) і його взаємини з урядом Польщі. Тренто — Больцано 2013, с. 129–160.