Йосиф Сліпий - Спомини

Йосиф Схрейверс, ЧНІ (Josef Schrijvers, 1876–1945) — бельгійський монах-редемпторист, аскетичний письменник світової слави, співзасновник УБНТ, протоігумен ЧНІ. Народився в Бельгії в містечку Зутендаль. Закінчив колегію св. Йосифа в Гассельті, в 1894 р. вступив до Згромадження редемптористів, у 1895 — склав монаші обіти, а після навчання в семінарії був висвячений на священика (1900). Опісля працював професором філософії, з 1907 р. був префектом студентів-богословів у семінарії в Боплато. У 1913 р. приїхав разом з іншими бельгійськими редемптористами в Західну Україну і до 1933 р. працював серед українців. Був настоятелем спільноти редемптористів в Україні та візитатором жіночих монастирів: сестер св. Йосифа та сестер милосердя св. Вінкентія. В 1933 р. повернувся до Бельгії, щоб перебрати уряд протоігумена бельгійської провінції ЧНІ. З 1936 р. став верховним дорадником Чину з осідком у Римі та апостольським візитатором усіх жіночих монаших згромаджень УГКЦ в Україні та за кордоном (США, Канаді, Бразилії). Останні роки свого життя провів у Римі як генеральний консультор ЧНІ (з 1936), де й помер 4 березня 1945 р. Його основні наукові праці: “Підручник політичної господарки” (1907), “Засади духовного життя” (1912), “Добра воля” (1913), “Саможертва” (1918), “Божеський приятель” (1922), “Vie interieure et róle de St. Josafat Kuncevyc” (1923), “Моя небесна Ненька” (1925), “Душі довір’я” (1930), “Le double Principe Moteur de la Vie Spirituele” (1931), “Слово Христове до свого священика” (1932), “Ісус між нами” (1940), “Отче наш, що єси на небі” (1942), “Вічний фестин” (1947), “Чудесне життя Сестри Варвари” (1955). Про нього див.: Богословія , т. 21. Рим 1963, с. 145; Богдан Бешлей. Отець Йосиф Схрейверс // Редемптористи. Дев’яносто літ в Україні (1913–2003) / упоряд. Я. Приріз. Львів 2003, с. 113–120.

Роман та Євгенія померли один за одним у 1918 р. Євгенія Крупа була заміжня, але не залишила після себе дітей. Роман теж був одружений і мав сина Івана. Цей син у 1939 р. виїхав до Польщі, де в 1956–1958 pp. його змушували до співпраці з органами КДБ, викликали на допити з приводу церковної документації та митри Йосифа Сліпого. Як стверджує дружина Івана Сліпого Марія Мюллер-Сліпа, у 1968 р. генерал польської служби безпеки Мечислав Мочар пропонував йому отруїти кардинала Йосифа Сліпого, за що обіцяв йому посаду міністра сільського господарства, а у випадку відмови погрожував смертю. Іван Сліпий відмовився і поплатився за це своїм життям. У 1970 p., як розповідає Марія Мюллер-Сліпа, його викликали на кількаденну конференцію з рільництва в околицях Ґданська, і під час конференції начебто опромінили його радіяцією в кімнаті готелю, де він зупинявся зі своїм колегою. Невдовзі після тієї конференції вони обоє померли майже одночасно: Іван Сліпий — 14 липня 1971 p., а його колега — 27 червня. Іван Сліпий залишив після себе двох дітей: сина Веслава (доктор медицини) та дочку Урсулу (лікар-ветеринар). Його дружина Марія Мюллер-Сліпа виїхала разом з матір’ю Казимирою до Данії і проживала в Копенгагені. Про спроби радянських служб КДБ отруїти Йосифа Сліпого та обставини смерти Івана Сліпого Марія Мюллер-Сліпа писала у своїх листах до Ліги українських політв’язнів та до Міжнародного комітету ім. Сахарова у Копенгагені, однак ці її свідчення не знаходять підтвердження в документах з архівів польських спецслужб. Див. лист Марії Мюллер до Світової Ліги українських політв’язнів (без дати) та її ж лист до Міжнародного Комітету ім. Сахарова від 29 вересня 1975 // ІА УГКЦ, ф. Патріярх Йосиф Сліпий, оп. 1, спр. 4: “Матеріали родичів”, б. п. Про смерть Івана Сліпого див. також лист Петра Кузьми-Балицького (без дати) // ІА УГКЦ, ф. Archivium Patr. S. Sofia, спр. 297: Denmark, арк. 47; лист о. Івана Леськовича від 26 липня 1971 // Там само, арк. 144.

Тут Йосиф Сліпий неточно вказує дату своїх священичих свячень, плутаючи її з датою своєї єпископської хіротонії. Священичі свячення Йосиф Сліпий отримав 30 вересня 1917 p., а його єпископська хіротонія дійсно відбулася на свято Непорочного Зачаття 22 грудня 1939 р. у Львові, в приватній каплиці митрополита Андрея Шептицького.

Йдеться про гірський монастир сестер ордену сервітів та їхній готель (“Klostergasthof Maria Waldrast”), що знаходиться приблизно за 6 км від Матрая-на-Бреннері (містечка в районі Інсбрука на Бреннерському шосе).

Велеградські конгреси — міжнародні з’їзди, в яких брали участь представники католицьких слов’янських народів та деяких православних Церков. Відбувались у м. Велеграді (Моравія) з ініціятиви митрополита А. Шептицького та O. A. Спальдака в 1907, 1909, 1911, 1924, 1927, 1932 та 1936 pp. Основною ідеєю конгресів був пошук шляхів примирення й об’єднання православних Церков з Апостольським Престолом. Короткі звіти про перебіг цих з’їздів публікувалися в журналі “Нива”. Див.: Наталія Мадей. Велеградські з’їзди // Українське релігієзнавство 23 (2002) 74–83; Augustyn Babiak. Les Ukrainiens aux Congres de Velegrad (1907–1936). Paris 2007.