Євген Березняк - Пароль «Dum Spiro…»

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Літературний запис Бориса ХАНДРОСА

Минуло три десятиріччя після перемоги над гітлерівською Німеччиною. Вже діти, народжені у перший мирний рік, стають батьками, а тема Великої Вітчизняної війни лишається невичерпною.

Особливий інтерес викликають книги про солдатів невидимого фронту. І це зрозуміло. Одна справа — боротися, йти на смерть у всіх на виду, відчуваючи лікоть товариша, інша — діяти у ворожому тилу, коли доводиться в найскладніших умовах працювати наодинці, приймати самостійні рішення, відповідаючи за кожний вчинок перед своєю совістю.

Останнім часом у нас багато видається книг про розвідників, і все-таки ще мало є (особливо, коли врахувати зростаючий інтерес читача до мемуарної літератури) спогадів самих розвідників. І повість Є. С. Березняка, колишнього розвідника і командира групи «Голос» — одна з небагатьох. Саме своєю документальністю, щирістю (автор не приховує невдач, помилок, прорахунків у діяльності групи) повість вже з перших сторінок захоплює драматизмом і динамічністю. Тут відчувається той «вир життя», якого часом так не вистачає багатьом пригодницьким творам: «Пароль «Dum Spiro…» — ще раз нагадує: робота розвідника — це не серія захоплюючих пригод, а тяжка, копітка, іноді виснажлива праця, що потребує серйозної попередньої підготовки, знань, уміння, мужності, вимагає повної віддачі себе справі, якій служиш.

Євгена Степановича Березняка я добре знаю ще з довоєнних часів. Із службового обов'язку (я був тоді секретарем Дніпропетровського обкому партії) мені двічі доводилось рекомендувати його на відповідальні посади. Вперше, коли Є. С. Березняка, одного з молодих завідуючих райвно, направляли на керівну роботу в нещодавно возз'єднані з Радянською Україною західні області, вдруге — коли над рідним містом, над усією країною нависла смертельна небезпека.

… На хуторі Миколаївка Петропавлівського району скромно вчителював Євген Степанович. Для окупантів він був просто завідуючим початковою школою. Так і не дізнались гітлерівці та їх поплічники, що Березняк — комуніст і залишений на хуторі за вказівкою обкому, як член підпільного райкому партії.

Направляв Євгена Степановича на підпільну роботу мій друг, ветеран партії, секретар обкому Г. Г. Дементьєв. Я охоче підтримав цю кандидатуру, бо знав Березняка, як відданого справі працівника. І він виправдав наше довір'я, довір'я обкому: два тяжкі роки провів у підпіллі.

Після визволення Дніпропетровська я зустрівся з Дементьєвим і дізнався, що наш «хрещеник» — у «тривалому відрядженні», виконує якесь важливе завдання. Про дальшу долю Є. С. Березняка — капітана Михайлова — мені стало відомо багато років по тому.

Я з великим інтересом прочитав як першу, так і другу, значно доповнену, редакцію повісті. Нове видання викликане численними відгуками і побажаннями читачів. У передмові до нього мені, як військовому і партійному працівникові, хочеться підкреслити той емоційний і моральний заряд, який знайде читач на нових сторінках, особливо в розповідях про діяльність Курта Отмана, про три життя М. О. Казіна — полковника Калиновського, легендарного розвідника і людину незвичайної долі. Передчуттям грізних, трагічних подій віє од спогадів про зустріч з чілійським комуністом Раулем. І хоч за часом ця зустріч віддалена од операції «Голос» десятиріччями, в ній з повним правом звучить рефреном бойовий пароль: «Dum spiro — spero». 1 єднає їх інтернаціональний обов'язок комуністів, ненависть до фашизму, нездоланна віра в торжество марксистських ідей, глибока переконаність: любити свій народ, мир — означає бути в постійній готовності — бойовій, ідеологічній, ні на хвилину не забувати про пильність.

Суто документальну, гранично щиру повість із хвилюванням і, сподіваюсь, з користю для себе прочитає і юнак-школяр, і молодий солдат. Багато скаже вона серцю й пам'яті ветерана війни, всім тим, чиє життя, подвиг і праця осяяні нашою Великою Перемогою.

Генерал-полковник К. С. Грушовий

м. Москва