Євген Березняк - Пароль «Dum Spiro…»

Добре знаючи розташування кімнат в його будинку, я постукав у кухонне вікно. Господар кілька разів перепитав «хто» і відчинив двері. В сінях при тьмяному світлі гасової лампи він оглянув мене з голови до ніг.

— Євген Степанович?! Ви… — промовив тремтячим голосом.

На моє прохання дозволити в нього переночувати рішуче замахав руками. Прошепотів:

— На хуторі зараз каральний загін… Я вас не знаю. І ви мене не знаєте. Кожний сам по собі — такий тепер час.

Що робити? Мороз до сорока градусів. На хуторі я знав лише Перекатова. Вночі дорога патрулювалась фашистами.

— То з вашого дозволу я перебуду ніч у корівнику.

Василь Іванович заперечливо крутнув головою.

І цього чоловіка я поважав?.. Він завжди мені здавався добрим, справедливим, чесним. На ділі ж виявився зовсім іншою людиною. Коли б не вчинив ще гірше: не видав мене гітлерівцям. Всього можна чекати від боягуза.

Зачинилися двері. Майнула тінь з лампою.

Городами я вийшов у поле. За кілометр від хутора стояв осиротілий, забутий, нікому тепер не потрібний комбайн. Він і «прийняв» мене на ночівлю. Тут не так мело.

Хилило на сон. Солодка знемога розпливлася по всьому тілу… Запахло свіжоскошеним сіном, медвянистими квітами. І я вже на луках. Пливу в зеленому човні. Наді мною в гостроверхих шоломах не то хмари, не то воїни дружини Буй-тура Всеволода. На якусь мить я вирвався з полону видінь і відчув: замерзаю. Задубієш, і знайдуть тебе тут аж весною…. Байдужість охопила мене. Спати… Спати…

Ні! Я ще живий! Не здамся!

Вивалився з бункера комбайна. Ніг зовсім не відчуваю. Я зробив крок, другий… Падаю, піднімаюся, знову падаю…

Тепер у камері я ніби знову пережив ту ніч у комбайні, згадуючи Перекатова.

Як не дивно, але саме цей давній епізод струсонув мене, примусив опанувати себе.

Спокійно! Спокійно! Проаналізуй усе спочатку. Де допущена помилка?

Знову й знову перебираю в пам'яті події останніх днів…

Понад місяць ми чекали тієї хвилини, коли скажуть: летимо.

Останній раз усією групою відпрацьовуємо сигнал збору: водимо фінкою по лопаті. Звук скреготливий, як у нічного зляканого птаха. Прискіпливо допитуємо один одного.

Нарешті підійшла штабна машина. На аеродромі нас зустрічає «Павлов». Наша група підпорядкована йому. З ним будемо підтримувати зв'язок.

Майже годину летимо над визволеною територією. На прифронтовому аеродромі під Жешувом нас уже чекає спеціальний літак ЛІ-2. Приємна новина: війська Першого Українського фронту штурмом оволоділи Сандомиром. Продовжуючи розширювати плацдарм, вони зайняли десятки населених пунктів, завершили оточення угруповання противника і ведуть успішні бої щодо його ліквідації.

Поява цивільних осіб на прифронтовому аеродромі — та ще в День авіації — сенсація. Льотчики приймають нас за артистів. Цікавляться, коли почнеться концерт. Ну, що ж, артисти, то й артисти. З штурманом нашого ЛІ-2 уточнюємо програму «концерту». По карті визначаємо координати висадки.

Незабаром прийшов інструктор — бог парашутистів майор «Василь». Прискіпується. Зважує кожен рюкзак. Інакше й не можна: поклади зайвий кілограм — без ніг залишишся. Майор старанно оглядає парашути. Починається посадка.

— Ну, ні пуху ні пера, — каже інструктор, і обличчя його стає якимось розгубленим, винуватим. Певно, важко залишатися, коли інші відлітають. Дуже важко.

Літак швидко відривається від землі й набирає висоту. Ось і лінія фронту. Палають села. То зліва, то справа нишпорять по небу довгі щупальці прожекторів. Через кілька хвилин нас атакував ворожий винищувач-перехоплювач. Довга вогняна черга прошиває небо. «Мессер» робить ще один захід — знизу. Попереджаю групу: можливо, доведеться стрибати. Та винищувач, на щастя, так само раптово «відвалив» од нас, як і з'явився. Летимо на південний захід. Нарешті, протяжний гудок. Двері навстіж. Під нами непроглядна пітьма. Що чекає внизу? Головне: точніше стрибнути, щоб не розсіятися. Знову гудок. Першим стрибає мій поміч? ник «Гроза». За ним — радистка «Груша», потім я.

Мій парашут розкривається відразу. Підгинаю ноги. Чекаю — землі нема. Дивне відчуття: немов завис у повітрі. І кудись несе, несе. Внизу зоріють якісь світлячки. Рухаються в одному напрямку. Приземляюсь прямо на шосейну дорогу. Світлячки — замасковані фари машин. Гудіння наростає. Ледве встигаю відтягнути парашут у кювет. Напоготові автомат, граната. Машини проносяться мимо. Стихають уривки німецької пісні…