Алан Маршалл - Шепіт на вітрі

— Насамперед потрібно зробити паркан, — сказав горбань Мик. — Сіра Шкурка забезпечить нас потрібним знаряддям.

Сіра Шкурка виправдала довір’я горбаня Мика й витягла із своєї сумки машину для копання ям. Її тішило, що успіх усієї справи залежить від неї. Усміхаючись, вона витягла два мотки колючого дроту і пристрій для його натягування, лом, лопату, пилку, свердло.

— Це саме те, що нам потрібно, — промовив горбань Мик, не помітивши задоволеної усмішки кенгуру. — Спиляємо оті високі деревця. Пітере, бери пилку і роби стовпи. Сіра Шкурка викопає шість ям для стовпів поперек дороги і на мілині. Я видерусь на скелі і закріплю там кінці колючого дроту.

Друзі працювали цілий день, а ввечері, добре повечерявши смаженим м’ясом, залізли у спальні мішки й поснули.

Наступного ранку вони в глибині ущелини далі будували два паркани, які сходилися посередині каньйону. Там з міцних колод друзі зробили широкі ворота, які горбань Мик тримав відчиненими, аби коні, тікаючи з долини, потрапили в загін.

— А тепер, — звернувся старий до Пітера та Сірої Шкурки, — тримаючись дороги, яка привела нас сюди, повертайтеся на вершину пагорба, де починається спуск у долину. Змішайтеся з кіньми, женіть табун в ущелину. Хльоскай Громовиком, Пітере. Як тільки коні забіжать у загін, я зачиню ворота й заарканю Вогнекса. А зараз уперед!

До пагорба було недалеко. Пітер припав до шиї Місячного Сяйва, який помчав, огинаючи пагорб. Поруч стрибала Сіра Шкурка.

Вогнекс, побачивши вершника, що мчав на нього, підняв голову й зафоркав. Сіра Шкурка, яка стрибала поруч із вершником, не злякала коня. Кенгуру смирна істота, інша річ — вершник, що розмахує батогом.

Вогнекс кинувся назустріч Пітерові. Кінь басував високими стрибками, вибиваючи копитами землю. Він вигинав шию, закидав голову, його ніздрі роздувалися від гніву. Вогнекс іржав, кидаючи виклик чужинцеві. Його каштанова шкіра виблискувала на сонці. Пітер не міг стримати свого захоплення. Кінь наближався.

Хлопець розкрутив над головою Громовика і хльоснув ним об землю з такою силою, що цей удар відлунився по долині, мов гарматний постріл. Жахнувшись, Вогнекс зупинився, повернув назад і помчав у бік наляканих лошиць, що збилися докупи. Він врізався в табун, кусав кобил за боки, змушуючи їх тікати, стрибав навколо них, підганяючи вперед. Табун рушив, і тільки-но коні витяглися в одну лінію, Вогнекс вискочив поперед них і повів за собою до ущелини. Його грива тріпотіла, мов полум’я, а довгий хвіст розвівався на вітрі хвилястим шлейфом.

Пітер стримував Місячне Сяйво, що міг легко обігнати лошиць, але, усвідомлюючи свою роль у цій справі, тримався позаду, не докладаючи зусиль, аби наздогнати їх.

Щойно табун увірвався в ущелину, Пітер почав тіснити його, хльоскаючи Громовиком ліворуч і праворуч. Кобили знавісніли. Коли Вогнекс добіг до воріт, вони, напираючії ззаду, штовхнули його в загін і, наче ріка, ринули слідом. Горбань Мик, що ховався за деревом, кинувся до воріт і зачинив їх.

У цей час Вогнекс добіг до заднього паркану, ткнувся у нього, хотів повернути назад, але перелякані кобили тиснули ззаду. Він не міг розбігтися і високим стрибком через паркан вирватися на волю.

Горбань Мик зачекав, поки Вогнекс пробився врешті-решт до воріт, тоді кинув аркан і затягнув зашморг на його шиї.

Величезний кінь люто заіржав, став дибки і почав сукати передніми ногами в повітрі. Щоб втримати Вогнекса, горбань Мик прив’язав кінець аркана до стовпа. Зашморг затягнувся, і кінь, мало не задушившись, упав під копита знавіснілих кобил, які шарахнулись від нього.

— Відчиняйте ворота! — заволав горбань Мик.

Пітер, який, сидячи верхи на Місячному Сяйві, чекав цього сигналу біля воріт, спішився і відчинив ворота. Кобили побачили отвір і, проштовхнувшись крізь нього, помчали в долину.

Жеребець, задихаючись, лежав біля ніг горбаня Мика, який залишився в загоні. Старий швидко розпустив зашморг на його шиї, надів на морду недоуздок і прив’язав повід до стовпа. Вогнекс спромігся стати на ноги. Відчувши пута, він затремтів і забився, як риба на гачку, але натягнутий, мов струна, повід міцно тримав його на прив’язі.

Горбань Мик натягнув йому на голову мішок. Опинившись у темряві, Вогнекс угамувався.

Пітер і Сіра Шкурка підійшли до жеребця. Разом вони прилаштували на ньому важке сідло, підтягли попругу і підхвістя. Не знімаючи мішка, загнуздали коня. Коли все було готове, горбань Мик промовив: