Алан Маршалл - Шепіт на вітрі

Лована стурбовано подивилася на Пітера.

— Як зачарувала? — запитав Пітер.

— Тепер принцеса Лована зможе вийти заміж лише тоді, як матиме на голові цю дорогоцінну корону з діамантами, — промовив король і додав трагічно: — Той клейнод коштував щонайменше півмільйона доларів. — Він зітхнув і, нахилившись до придворного, запитав: — Скільки корона може коштувати сьогодні?

— Мільйон доларів, — відповів той.

— Боже мій! — застогнав король.

Він підвівся з трону і, хитаючись, пішов до замку, оплакуючи цю втрату.

Уранці друзі сіли під великим деревом, щоб вирішити, яким чином видобути золоту корону принцеси Ловани з дна озера.

Баньїп хотів випити озеро і у такий спосіб відвести воду з нього в річку. Горбань Мик зауважив, що це може викликати повінь, і вони відмовилися від цієї ідеї.

У Пітера весь час з голови не виходила відьма, яку образила Лована. Безперечно, це та сама відьма, яка брала його з собою на Місяць. Якби якось зв’язатися з нею, вона показала б місце, куди закинула корону. Знаючи це, можна було б попросити велетня Джарру зайти у воду, обмацати довгими руками дно і знайти там корону.

Він виклав свою думку Сірій Шкурці й горбаневі Мику, яким сподобався його план. Лишалося знайти спосіб повідомити велетня й відьму.

— Верхи на Вогнексі я зможу домчати до хижі, в якій мешкає відьма, і до замку велетня, — запропонував горбань Мик. — Вогнекс відпочивав усю ніч і зараз може бігти куди завгодно. Якщо їхати галопом, я впораюсь за день і вже ввечері повернуся сюди.

— А встигнеш? — запитав Пітер. Він добре знав, яку відстань треба подолати старому.

— Встигну. Якщо б я навіть трохи запізнився, велетень і відьма прибудуть до вас вчасно. У відьми баска мітла, вона може випередити мене, ну а велетень долає шлях семимильними кроками. Безперечно, обоє прибудуть вчасно, але чому це має бути саме тоді, як засутеніє?

— Я хочу, щоб вони працювали вночі,— пояснив Пітер. — Велетень своїм виглядом може налякати людей, та й відьма здатна настрахати будь кого.

— Зрозуміло. Тоді краще рушати негайно.

Горбань Мик швидко осідлав Вогнекса і вирушив у путь. Кінь помчав уперед довгими стрибками, кусав вудила, закидав голову. Старий ледь стримував його, натягуючи віжки. Незабаром вони зникли вдалині.

Цілий день Пітер чистив Місячне Сяйво і лагодив його збрую. Баньїп спав під деревом. Увечері, коли в ярах та попід деревами почало сутеніти, Сіра Шкурка пішла до замку по Ловану. Пітер хотів разом з нею зустріти відьму й велетня.

Лована все ще жахалася відьми. Вона не повірила, що чарівна пелюстка перетворила ту на стару добру жінку.

Принцеса добре пам’ятала, як відьма шкрябала шибку й хотіла залізти у покій. Ловану важко було переконати в тому, що відьма докорінно змінилася.

Коли Сіра Шкурка привела принцесу до дерева, та сіла поруч з Пітером і запитала:

— А що мені сказати відьмі, коли ми зустрінемося? Вона ж напевно пам’ятає, як я скинула її з підвіконня?

— Не здивуюсь, якщо відьма розцілує вас. Тепер вона вірить, що ви її любите. Так діють чари пелюстки.

Пітер узяв Ловану за руку. Вона забула про відьму й усміхнулася до нього.

— Мені приємно, коли ви тримаєте мою руку в своїй.

— Мені теж приємно тримати вас за руку. Ви вийдете за мене заміж, коли я виконаю останнє завдання?

— Так. Ми житимемо разом: ви, я і горбань Мик. Я готуватиму вам сніданки і прибиратиму в хаті. Я хочу робити те, що мені досі не дозволяли. Це буде чудово. — Лована поклала голову на плече Пітеру.

Баньїпу майже бридко було дивитися на це.

— Ніколи нічого подібного не бачив, — пробуркотів він. — Баньїпи ніколи не беруть дівчат за руки. Такого в нас не заведено. — Раптом він глянув угору: — Що це?

У небі спалахнула яскрава дуга й осяйнула ліс синім примарним світлом. Сліпуча вогниста цятка закружляла над великим деревом, зробила мертву петлю й пірнула вниз просто на баньїпа, який від жаху впав навзнаки.

— Як поживаєте? — запитала відьма, приземлившись.

— Ми дуже раді бачити вас, — сказав Пітер.

— Вам пощастило, що ви мене бачите живою, — мовила відьма. — Мене все більше захоплює швидкість, і вхід в атмосферні шари завдає мені багато клопоту. Я так поспішала, що, коли увійшла в атмосферу, за мною тягнувся довжелезний хвіст, як за кометою. Цього разу мене лише трохи підсмажило.

— Ви пам’ятаєте Ловану? — запитав Пітер. — Це принцеса, в якої ви вкрали корону.