Алан Маршалл - Шепіт на вітрі

— Бачиш, он в центрі озера зграя качок на срібній поверхні? — запитала вона.

— Бачу, — мовив велетень.

— Там і лежить корона, — сказала відьма. — Якраз під ними. Добре запам’ятай це місце, бо коли підійдеш ближче до качок, вони злетять у небо. Обмацай добряче дно, корона має бути на мулі.

— Яка глибина озера в цьому місці? — запитав Джарра.

— Вода ледве сягатиме тобі до пояса, але боюсь, що ти загрузнеш у мулі. Може, візьмеш стовбур дерева, щоб спиратися на нього?

— Ні, мені не потрібна палиця.

Велетень зробив широкий крок уперед, і його величезний черевик хлюпнув у воді. Джарра просувався по озеру, поки вода сягнула йому до пояса. Зграя качок знялася в повітря, перелякано крякчучи.

На мить велетень застиг. Його силует викарбувався на тлі зоряного неба, залитого місячним світлом. Потім нахилився і занурив руку у воду, та дна не дістав. Він набрав у груди повітря, занурився з головою і щез із виду. За хвилину велетень випірнув на поверхню, хапнув ротом повітря і розсіяв бризки води по всьому озеру.

Пітер і Лована навіть подумали, що пішов дощ. Сіра Шкурка кинула їм ковдру, яку витягла зі своєї сумки, і вони загорнулися в неї.

— Ого! — вигукнула Сіра Шкурка, стежачи за велетнем. — Це наш друг Джарра пирхає. Він знову пішов під воду.

Цього разу велетень перебував під водою біля двох хвилин і, коли нарешті вискочив на поверхню, видихнув повітря з такою силою, що дерева на березі затріпотіли так, неначе над лісом пронісся ураган.

Велетень просувався вглиб, обмацував дно рукою і нарешті знайшов корону. Він випростався й підняв її над собою. Корона виблискувала в його руці, як сузір’я. Джарра вийшов на берег і вручив її Ловані. Принцеса так розхвилювалася, що корона вислизнула в неї з рук і їй ніяк не вдавалося надіти її на голову. Пітер допоміг принцесі і відступив на кілька кроків, щоб помилуватися нею.

Корона випромінювала сяйво, яке освітлювало все навколо. Внутрішнє світло осявало миле личко Ловани. Дерева застигли в мовчанні, все завмерло, щоб зайвим рухом не розвіяти її чарівності.

У медальйоні, що висів на шиї прекрасної принцеси, зберігалася чарівна пелюстка, яка сповнила її гідністю й шляхетністю. Оце вже була справжня, доросла принцеса Лована.

У сяйві корони Пітер теж змінився. Він повищав на два дюйми, його плечі поширшали. Тепер це був стрункий і сильний принц.

— Лована і я дякуємо вам. Незабаром ми зможемо відвідати вас. Я хочу показати Ловані вашу кухню, — звернувся він до велетня, дивлячись угору.

— Завжди радий бачити вас у своєму замку. Тільки виберіть день, коли на кухні гарна погода. Зараз я маю попрощатися з вами. Мені до світанку треба пройти досить довгий шлях.

Він рушив, і ще довго з лісу долинали звуки його руйнівних кроків, які затихли, коли велетень переступив через перше пасмо гір.

Відьма теж поривалася піти. На неї чекала робота — треба було підмітати аж до ранку.

— Пітере, коли ваше весілля? — запитала вона.

— Післязавтра, — відповів Пітер. — Ви прийдете?

— Так, неодмінно. Але ось що я хочу знати: чи домовилися ви вже з фотографом? Я б хотіла бути вашим офіційним фотографом, якщо ви не проти. В мене найкраща в світі колекція фотокамер. Деякі з них пристосовані лише для зйомок зірок або чогось подібного, але я можу полетіти на Місяць і зробити довгофокусний знімок тебе з Лованою, коли ви проходитимете підйомним мостом. Це буде надзвичайно оригінальне фото.

— Просимо вас бути нашим офіційним фотографом! — вигукнула Лована. — Я дуже хочу, щоб нас сфотографували з Місяця.

— Отже, домовилися, — сказала відьма і майнула на Місяць, залишивши за собою вогняний хвіст.

— Ну й швидкість у цієї мітли! Ніколи таких не бачив, — промовив баньїп, який мирно спав собі біля озера. — Це справжня спортивна модель з величезним прискоренням.

Він огледівся і побачив, що розмовляє сам із собою. Пітер і Лована поверталися до замку. Баньїп рушив за ними, бурмочучи щось собі під ніс.

Друзі дійшли до великого дерева, коли раптом побачили горбаня Мика, який мчав галопом їм назустріч. Вогнекс, весь змилений, високо тримав голову.

Передусім горбань Мик поцікавився, чи прибули вже велетень і відьма. Поки він порався біля Вогнекса, Пітер розповів йому про все, що з ним трапилося, і про те, як знайшли корону.

— Отже, тепер ти виконав усі завдання, — сказав старий. — Залишилося тільки відгуляти весілля. Перед цим я маю добре виспатися.