Джеймс Метью Баррі - Пітер Пен = Peter Pan

І він повільно подався геть.

– Не йди! – прохали його інші.

– Я мушу, – відказав він і сіпнувся. – Я страшенно боюся Пітера.

І в цю трагічну мить вони почули знайомий звук, який змусив їхні серця підстрибнути. Вони почули кукурікання Пітера.

– Пітер! – видихнули вони, бо він завжди повідомляв про своє прибуття кукуріканням.

– Ховайте її, – зашепотіли хлопці й оточили Венді. Лише Базіка залишився стояти осторонь.

Знову пролунав бойовий клич півня, і Пітер приземлився перед загубленими.

– Вітаю, хлопці! – гукнув він і ті механічно відповіли на це привітання, після чого знову настала тиша.

Прибулець спохмурнів.

– Я повернувся, – сказав він сердито, – то чому не чую привітань?

Вони вже було розтулили свої роти, але привітання не вдалося.

Та ватажок не звернув увагу на це, поспішаючи повідомити славетну звістку.

– Гарні новини, хлопці, – жваво промовив Пітер. – Я нарешті знайшов маму для вас всіх.

Мовчанка тривала, тільки почулося, як Базіка гепнувся на коліна.

– То ви її не бачили? – спитав Пітер і відчув якийсь неспокій. – Вона ж летіла сюди.

– От лишенько, – сказав хтось, а інший додав: – Ох, який сумний день.

Базіка піднявся.

– Пітере, – сказав він тихо. – Я тобі її покажу.

Бачачи, що хлопчики все ще ховають Венді, загороджуючи її, став благати:

– Відступіть, близнюки. Дайте Пітеру поглянути.

Вони всі відійшли убік, щоб відкрити йому огляд, і тепер Пітер навіть не уявляв, що ж робити далі.

– Вона мертва, – сказав він, почуваючись незатишно. – Можливо, їй страшно залишатися мертвою?

Йому раптом захотілося відскочити подалі і бігти, бігти, поки зовсім не загубиться в світах, і більше вже ніколи не повертатися. Хлопці усі з радістю побігли б за ним.

Але ватажок не рушив із місця. Він витягнув стрілу в неї із серця й обернувся до своєї ватаги:

– Чия це стріла? – зажадав він суворо.

– Моя, Пітере, – озвався Базіка і знову впав на коліна.

– О, яка зрадницька рука, – зауважив Пітер і підняв стрілу, щоб вразити нею кривдника.

Базіка не ворухнувся. Він підставив свої груди:

– Бий, Пітере, – заохочував він твердо, – бий по-справжньому.

Двічі Пітер здіймав руку зі стрілою, і двічі її опускав.

– Я не можу вдарити, – сказав він трепетно. – Щось хапає мене за руку.

Усі глянули на нього зачудовано, крім Хвостика, який, на щастя, дивився на Венді.

– Це вона, – закричав він. – Це леді Венді, я бачу, як вона хапає його за руку!

Як не дивно, та Венді справді підняла руку. Хвостик нахилився над нею й уважно прислухався.

– Мені здалося, що вона вимовила: «Бідний Базіка», – прошепотів він.

– Вона жива, – заявив Пітер.

Малюк підхопив:

– Леді Венді жива!

Пітер клякнув біля неї і знайшов свій ґудзик. Ви ж пам’ятаєте той жолудь, який слугував йому ґудзиком, а дівчинка повісила його собі на шию.

– Погляньте! – сказав він. – Стріла влучила точно сюди. Це поцілунок, який я їй подарував. Він урятував їй життя.

– Я пам’ятаю поцілунки, – тут же втрутився Малюк. – дайте поглянути. О, це поцілунок.

Та Пітер його не слухав. Він благав Венді хутчіше прокидатися, щоб він міг показати їй русалок. Але дівчинка ще не відповідала, адже перебувала в глибокій непритомності. Над їхніми головами пролунав тоненький зойк.

– Чуєте Тінк? – зауважив Кучерик. – Вона ридає, бо Венді жива.

І тоді їм довелося розповісти Пітеру про злочин Тінк, і вони ніколи ще не бачили у нього такого суворого виразу обличчя.

– Слухай сюди, Тінкер Белл! – закричав він. – Я більше тобі не товариш. Забирайся звідси назавжди.

Вона злетіла до нього на плече і благала пом’якшити вирок, але він струсонув її. І тоді Венді знову підняла руку, благаючи його про милосердя.

– Гаразд, не назавжди, а лише на тиждень.

Гадаєте, Тінкер Белл була вдячна Венді за те, що та за неї заступилася? Та де там, вона на таке не здатна.

Феї – дуже дивні істоти, і Пітер, який зрозумів ці створіння найкраще, часто просто відганяв її.

Але що було робити з Венді, здоров’я якої перебувало в такому жалюгідному стані?

– Давайте віднесемо її вниз, у нашу оселю, – запропонував Кучерик.

– Ага, – підтримав його Малюк. – Саме так і треба чинити з леді.

– Ні, ні, – зупинив їх Пітер. – Не смійте до неї торкатися. З нею треба поводитися шанобливо.

– Отже, – погодився Малюк. – Це те, про що я думаю.

– Але якщо її залишити тут, – припустив Базіка, – вона ж помре.

– Угу, вона помре, – підтримав його Малюк. – Тільки виходу все одно немає.