Джеймс Метью Баррі - Пітер Пен = Peter Pan

На це вона відповіла:

Загублені тут же прорубали вікно, а з великого жовтого листя змайстрували фіранки. Але звідки ж узяти троянди?

– Троянди, – задумався Пітер.

Але вони швиденько «посадили» кущ, і троянди вмить розцвіли.

А діти?

І щоб Пітер не встиг розпорядитися, як бути з дітьми, вони поквапилися заспівати:

Пітеру так сподобалася ця чудова ідея, що він швиденько повернув справу так, ніби сам усе це вигадав. Будиночок вийшов гарненький, і Венді, мабуть, було в ньому дуже затишно. Звісно, вони більше не могли її бачити. Пітер обійшов увесь будинок, перевіряючи, чи все гаразд. Ніщо не уникло його орлиного погляду.

– Нема чим стукати у двері, – зауважив він.

Хлопці засоромились, але Базіка подав свій черевик, і з нього вийшов чудовий молоточок.

Начебто будівництво скінчилося, а от і ні.

– Немає комина, – заявив Пітер. – Там мусить бути комин.

– Певна річ, комин потрібен, – стурбовано погодився Джон.

Це подарувало Пітеру ідею. Він схопив капелюх із голови Джона, вибив денце і насадив на дах. Маленькій хатинці так сподобався новий комин, який наче на подяку, тут же випустив із себе хмарку диму.

Ну, тепер, здається, і справді вже все було готово. Залишалося тільки ввічливо постукати в двері.

– Намагайтесь виглядати якнайкраще, – застеріг їх Пітер. – Перше враження завжди найважливіше.

Він був радий, що ніхто не спитав його, що таке «перше враження». Вони занадто перейнялися тим, щоб виглядати якнайкраще.

Ватажок тихенько постукав, і всі діти завмерли, не було б чутно жодного звуку, якби не Тінкер Белл, яка стежила за ними, сидячи на гілці та відверто знущаючись.

Питання, яке найбільше хвилювало хлопців: якою буде відповідь на стукіт? Якщо вона леді, то що їй подобається?

Двері відчинилися і на порозі з’явилася Венді. Загублені всі, як за командою, зняли шапки.

Господиня дивилася на них зачудовано, вони й не думали, що, відкриваючи двері, вона настільки здивується.

– Де це я? – спитала вона.

Звісно, Малюк відгукнутися першим.

– Леді Венді, – сказав він квапливо, – ми збудували для вас хатинку.

– О, скажіть, що вона вам подобається, – заскиглив Хвостик.

– Милий, чудовий будиночок, – відгукнулася Венді, і це були саме ті слова, які сподівалися від неї почути.

– А ми – ваші діти! – зарепетували близнюки.

Тоді всі хлопці опустилися на коліна і стали її благати:

– Леді Венді, станьте нашою мамою!

– Хто, я? – сказала Венді і засіяла. – Я б дуже хотіла, але розумієте, я ж іще тільки дівчинка. Мені бракує досвіду.

– Це не важливо! – зауважив Пітер, наче він знав усе про мам, хоча насправді знав про них найменше з усіх. – Все, що нам треба, то це просто хорошу людину на роль матері.

– О, любі, – розчулилася Венді, – розумієте, мені здається, що я саме така.

– Така, така, – закричали всі, – ми це відразу збагнули.

– Дуже добре, – сказала вона. – Я постараюся. А тепер нумо додому, мої неслухняні дітки. Я впевнена, що ви намочили ноги. Негайно же покладу вас у ліжечко, а поки ви закуняєте, встигну закінчити казку про Попелюшку.

І вони спустилися вниз. Не знаю вже, як вони там усі помістилися. Але все якось інакше вимірюється в Ніколандії. Це був перший із багатьох веселих вечорів, які вони провели з Венді.

Поступово всі діти поснули, а Венді підіткнула їм ковдри. Сама ж вона цієї ночі спала в своїй маленькій хатинці, а Пітер стояв на варті з оголеною шаблею, бо віддалік лунали голоси піратів, і було чутно, як у лісі нишпорять вовки. Маленька хатинка виглядала так затишно і безпечно в темряві, яскраве світло пробивалося з-під фіранок, а з димаря тоненько курилося. Пітер стояв на чатах. Через якийсь час і він заснув, і кілька фей натрапили на нього, повертаючись додому з балу. Вони, мабуть, помстилися б кожному з хлопчиків, який заснув би на їхньому шляху вночі, але на Пітера вони не сердилися, тільки легенько полоскотали у нього в носі травичкою і полетіли далі.

Найперше, що зробив Пітер наступного дня, це обміряв Венді, Джона та Майкла, щоб зробити дупла в деревах для кожного з них. Гак, як ви пам’ятаєте, глумився над хлопчиками, що їм було потрібне дупло для кожного, але він був невігласом, бо якщо дерево вам не за розміром, то дуже важко спускатися чи підійматися по ньому, а хлопці ж не були скроєні за однією міркою. Якщо дерево було якраз таке, як треба, то варто було тільки нагорі глибоко вдихнути, як ви починали ковзати вниз із потрібною швидкістю. А щоб піднятися, треба було то вдихати, то видихати повітря, трохи ворушити плечима і так звиватися вгору. Звісно, коли ви опануєте ці дії, то зможете робити всі ці речі, навіть не думаючи про них, і ніщо не становитиме для вас жодних труднощів.