Джеймс Метью Баррі - Пітер Пен = Peter Pan

– Капітане, відпусти! – заверещав Старкі, скорчившись.

Уперше ми зараз почуємо голос Гака. Це дуже похмурий голос.

– Спочатку прибери пістоль, – сказав він грізно.

– Але це ж один із ненависних хлопчаків! Я мав нагоду застрелити його на смерть.

– Твій безглуздий постріл виявив би нас перед Тигровою Лілією та червоношкірими! Ти хочеш розпрощатися зі своїм скальпом?

– То, може, я зроблю щось інше, капітане, – патетично запропонував Сміхун, – і полоскочу його Джонні-штопором?

Сміхун завжди вигадував милі прізвиська для всього, це свою сокиру він називав Джонні-штопором, бо любив вертіти ним у рані своєї жертви. Можна було б назвати багато милих рис Сміхуна. Наприклад, після вбивства він влаштовував цілу виставу з витиранням зброї.

– Джонні – меткий парубок, – нагадав він Гакові.

– Не зараз, Сміхуне, – похмуро відгукнувся капітан. – Адже він зараз один, а мені потрібні всі семеро. Розійдіться і вистежуйте їх.

Пірати один за одним зникли серед дерев, відтак їхній капітан і Сміхун залишилися наодинці. Капітан глибоко зітхнув, і я знаю чому, адже вечір був такий тихий і прекрасний, що йому раптом захотілося розповісти вірному боцману історію свого життя. Він щось довго теревенив, але це не зачіпало Сміхуна, який був від природи дурнуватий і тому нічогісінько не второпав.

Та раптом його слух вловив слово «Пітер».

– Найбільше, – пристрасно теревенив Гак, – я хочу спіймати їхнього ватажка, Пітера Пена. Адже це він відсік мені руку. – Пірат загрозливо махнув своїм гаком. – Я дуже довго чекав, щоб потиснути йому руку ось цим. Ох, як же його роздеру.

– Однак, – зауважив Сміхун, – я часто чув, як ви кажете, що такий гак вартує двох рук, коли йдеться про розчісування волосся чи якісь інші домашні справи.

– Ага, – підтвердив капітан, – якби я був матір’ю, то радо молився б, щоб мої діти народилися вже з такими.

І він глянув на свою залізну руку гордо, а на іншу – презирливо. А потім знову насупився.

– Пітер кинув мою руку, – сказав він, скривившись, – крокодилові, який випадково пропливав повз.

– Я вже давно, – зауважив Сміхун, – помітив ваш дивний страх перед крокодилами.

– Я боюся не крокодилів, – виправив його Гак, – лише цього одного крокодила. – Він перейшов на шепіт: – Йому так припала до смаку моя рука, Сміхуне, що тепер він усюди мене підстерігає, тягається за мною по морях і суходолах, і облизується, уявляючи, як з’їсть усю решту мене.

– У певному сенсі, – гмикнув Сміхун, – це такий собі комплімент.

– Не треба мені таких компліментів, – гаркнув Гак примхливо. – Я хочу, щоб Пітер Пен першим дав себе скуштувати.

Він сидів на капелюшку величезного гриба і тепер промовляв тремтячим голосом.

– Сміхуне, – сказав він ледь чутно, – цей крокодил давно б мене з’їв, але, на щастя, він примудрився проковтнути годинник, і тепер той цокає у нього всередині та попереджає мене про його наближення.

Пірат зареготав, але сміх його був невеселим.

– Одного дня, – зауважив Сміхун, – годинник зіпсується, і він вас дістане.

Гак облизав пересохлі губи.

– Ще б пак, – погодився він, – тому той страх і переслідує мене.

Раптом він відчув якесь дивне тепло знизу.

– Сміхуне, – сказав він, – а моє сидіння гаряче.

Він зістрибнув. Коли все палає, молоток і плоскогубці печуть.

Вони обстежили гриб, який був завбільшки з невеличкий ослінчик. Таких грибів не буває в звичайних лісах. Вони спробували його зірвати, і він легко піддався, бо зовсім не мав коріння. Але з того місця, де «ріс» гриб, раптом задиміло. Пірати перезирнулися.

– Це ж димар! – здогадалися вони одночасно.

І справді, їм вдалося виявити димар підземної оселі. Хлопчики зазвичай затикали його грибом, коли ворог опинявся по сусідству.

Але не тільки дим надходив із комина. Звідти линули ще й дитячі голоси, адже хлопці почувалися в безпеці і весело базікали. Пірати похмуро прислухалися до розмови, а потім поклали гриб на старе місце. Вони стали пильно роззиратися навколо і помітили дупла семи дерев.

– Ви не чули голосу Пітера Пена звідтіля? – прошепотів Сміхун і погладив свій Джонні-штопор.

Гак кивнув. Якийсь час він стояв у роздумах, нарешті його бліде обличчя спотворила така усмішка, від якої кров холоне в жилах. Сміхун саме цього і чекав.

– Розкрийте ваш план, капітане, – закричав він нетерпляче.

– Для того щоб повернутися на корабель, – повільно цідив слова крізь зуби Гак, – треба спекти великий багатий торт для забави, з товстим шаром зеленого крему на ньому. Там може бути тільки одне приміщення внизу, бо є лише один комин. Але ці дурні зробили аж семеро дверей, навіть не збагнувши, що достатньо одних на всіх. Це показує, що жоден із них не має матері. Ми залишимо торт на березі, біля Лагуни русалок. Там хлопці дуже люблять купатися, розважаючись із русалками. Коли вони знайдуть торт, то відразу з’їдять його, адже у них немає матері, яка пояснила б їм, наскільки шкідливо їсти такий жирний свіжий торт. Пірат вибухнув реготом, і не був щирим і щасливим цей сміх.