Array Folk art (Folklore) - Казки добрих сусідів. Караванбаші. Туркменські народні казки

І ось, замість того щоб піти на полювання, вони заховалися і причаїлися. Ак-Памик поробила все, замкнула двері і почала чекати. У звичний час, як завжди, прийшов дев, який вже звик смоктати кров, і закричав:

– Відкрий двері!

Тоді сім братів кинулися зусібіч на дева і порубали його на тисячу шматків. Стогони дева долітали до неба. А брати підійшли до Ак-Памик і сказали:

– Ми убили ворога. Чому ти раніше нам нічого не говорила? Треба було давно розказати! Тепер нічого не бійся.

А через місяць уночі до сімох братів прийшли деви – друзі убитого – й убили всіх братів. Ак-Памик залізла в шкуру лева, і деви її не помітили. Напившись крові братів, деви повернулися у своє поселення. Ак-Памик накрила трупи братів чим знайшла, сіла на коня і поїхала від міста до міста, від села до села розпитувати старих людей:

– Чи є спосіб оживити моїх братів?

І всі люди відповідали:

– Мабуть, такого способу немає…

Нарешті зустріла Ак-Памик одного старого, і він сказав їй:

– Оживити твоїх братів можна, та тільки це дуже-дуже важко.

– Нехай важко, дідусю, ти лиш розкажи, як? – попросила Ак-Памик.

І старий розказав:

– Є верблюдиця, яку звуть Ак-Мая. Якщо її молоком побризкати на братів, вони миттю оживуть [4] Ак-Мая – біла верблюдиця. «Ак Маянин сюйді» (буквально «молоко білої верблюдиці») – одна з туркменських назв Молочного Шляху (Чумацького Шляху). . Та тільки ж Ак-Мая – людоїдка. Тільки побачить тебе, з’їсть неодмінно. Ось верблюжа її – те людей любить. Коли хочеш добути молоко, візьми із собою гарбуз [5] Гарбуз, видовбаний і висушений у вигляді посудини. .

– Боже, спаси тебе! – сказала Ак-Памик старому, попрощалася з ним і пішла шукати верблюдицю Ак-Маю.

Ось прийшла вона в одну ущелину, глянула – а там блукає верблюжа.

– Ти чиє? – запитала Ак-Памик.

– Я верблюжа Ак-Маї, – відповіло воно.

– Ну, тоді підійди до мене, – сказала Ак-Памик верблюжаті.

Почувши це, верблюжа підбігло до Ак-Памик. Вона погладила його і поцілувала, а потім сказала, чому вона прийшла.

– Добре, – відповіло верблюжа, – але якщо про це дізнається моя мати, вона з’їсть і тебе, і мене. Лізь до мене під черево. Я почну смоктати і наллю молока в твій гарбуз.

Ак-Памик погодилась і залізла верблюжаті під черево.

– Чи немає біля нас людей, чомусь я чую запах людини? – запитала верблюдиця Ак-Мая.

– Та тут і птах не може пролетіти! – відповіло верблюжа. – Як же сюди потрапить людина?

– Ні, дитя моє, мабуть, все-таки хтось є, я чую запах людини, – сказала Ак-Мая.

– Я прийшло здалеку і нікого не зустріло, – сказало верблюжа.

Тільки-но гарбуз Ак-Памик наповнився молоком, верблюжа відірвалося від матері і відійшло. Коли Ак-Памик була вже біля свого коня, верблюдиця Ак-Мая помітила її і голосно закричала. Ак-Памик ледве встигла сісти на коня і помчала. Верблюдиця кинулася її наздоганяти, але так і не наздогнала.

Тоді верблюдиця сказала:

– Стань чорним каменем, моя дитино! – і зачарувала своє верблюжа.

Кажуть, що отак чорним каменем, воно, бідолашне, і нині ще стоїть на шляху до Мекки!

Про кого тепер послухати новини? Послухайте про Ак-Памик.

Ак-Памик повернулася до своєї печери, зібрали кістки братів, розклала як треба і полила молоком верблюдиці Ак-Маї. Брати, позіхаючи і чхаючи, піднялися.

– Ох, довго ж ми спали! – сказали вони.

– Якби не я – ви спали б до дня воскресіння з мертвих, – промовила Ак-Памик і потім розповіла по порядку все, що сталося.

– Дуже тобі дякуємо, дорога сестро! – сказали брати.

А потім Ак-Памик закип’ятила чай і покликала братів:

– Сідайте, пийте!

Так семеро братів зажили знову, проводячи свої дні у полюванні. Кожен з них взяв собі дружину і влаштував бенкет. Брати продовжували любили сестру, як і раніше, але їхні дружини незлюбили Ак-Памик.

– Нас так не люблять, як її, – говорили дружини. – Давайте-но що-небудь придумаємо.

Але дружина наймолодшого брата Ак-Памик сказала:

– Ні, я не згодна. Ак-Памик мене дуже любить, і я її теж дуже люблю.

Тоді інші дружини сказали:

– Іди геть! Не хочеш діяти з нами заодно – тоді не заважай! А будеш заважати – загинеш!

Злякалася нещасна і нікому не сказала ні слова. А шість дружин зачаклували Ак-Памик і зробили її німою. День за днем Ак-Памик чахла.

– Мила сестро, що з тобою? – з тривогою запитували її брати.

Та Ак-Памик нічого не могла відповісти. Тоді одна з дружин сказала:

– Не запитуйте у неї, що з нею. Це я знаю.