Редьярд Кіплінґ: Книга джунглів

Червоною Квіткою пантера називала вогонь, який наводив на мешканців джунглів такий страх, що вони боялися навіть вимовляти це слово.

– Червона Квітка? Знаю: у сутінках вона розквітає у вікнах хатинок. Я дістану її.

– Оце слова людського дитинчати, – гордо промуркотіла Багіра. – Але пам’ятай: вона росте в невеличких горщиках. Розживися одним і бережи його про всяк випадок.

– Добре, – сказав Мауглі, – я йду. Та чи впевнена ти, Багіро, що до цього причетний Шер-Хан?

– Клянуся залізним засувом, який мене звільнив, Маленький Брате!

– Я помщуся за все кульгавому тигрові, – відбігаючи, вигукнув Мауглі, – присягаюся буйволом, який мене викупив!

«І в цьому проглядає людське, – подумала Багіра, знову лягаючи на траву. – Шер-Хан на розум бідний, а полювання на наше Жабенятко десять років тому стало найлихішим у його житті…»

Мауглі був уже далеко. Він нісся до свого лігва, а серце несамовито калатало. Унизу, оповита вечірнім туманом, темніла долина. Вовченят-братів удома не було, але Мати-Вовчиця за його стривоженим подихом зрозуміла, що він чимось схвильований.

– Що тебе стривожило, синку? – поцікавилася вона.

– Шер-Хан поширює чутки. Він не тигр, а скалічений кажан! Сьогодні я полюю на зораних ланах…

Проторохкотівши це, Мауглі зник у чагарях і помчав до річки, яка звивалася долиною, але несподівано завмер, зачувши ловецьку пісню своєї Зграї та фиркання переслідуваного оленя, який був готовий захищатися. Потім стало чутно злостиві, наполегливі голоси молодих вовків:

– Акело! Ну ж бо, Самотній Вовче, покажи свою міць! Стрибай, Ватажку Зграї!

Напевне, Акелі цього разу забракло спритності й сили – почулося клацання ікл, потім коротке вищання: удар оленячого копита влучив у ціль.

Мауглі не став чекати. Із наближенням до обжитих людьми місць вовче виття поступово стишувалося…

«Багіра сказала правду, – прошепотів хлопець, нечутно залазячи в ясла для худоби у хліву та згортаючись клубочком у сіні. – Завтра вирішальний день і для Акели, й для мене…»

Потім він обережно випростався й зазирнув у вікно найближчої хати. Тривалий час Мауглі не міг відвести очей від вогнища – дивився, як яскраво воно палає і як жінка в темряві щось підкладає в полум’я. Коли ж настав ранок і над обробленими полями поповз холодний білий туман, малий син жінки узяв обплетений тонкою лозою глиняний горщик, наповнив його жаром, прикрив ковдрою та поніс до хліва.

«Якщо це вміє їхнє дитя, то боятися нічого», – подумав Мауглі, наздогнав хлопчака, вихопив у нього з рук горщик і щез у тумані, не звертаючи уваги на крики й плач дитини.

– Вогонь, виявляється, схожий на мене, – пробурмотів він, роздмухуючи жар і кидаючи до горщика суху кору, як це робила жінка. – Якщо його не погодувати, то він помре…

На гірському схилі він зустрів Багіру; краплинки роси сяяли на її чорному хутрі, неначе місячні камені.

– Акела схибив, – сумно промовила пантера, – і вовки йому цього не пробачили. Але їм потрібен ти. Тебе шукають, щоби стратити вас обох.

– Я був на зораних ланах. І я готовий. Поглянь! – Мауглі підняв горщик із жаром.

– Чудово! Люди пхають туди сухі гілочки, і тоді розквітає Червона Квітка. Ти не боїшся її?

– Чом би я її боявся? Багіро, я дещо пригадав, якщо то не сон. Колись давно, перед тим, як стати вовком, я лежав біля Червоної Квітки. Мені було так тепло й затишно…

Увесь цей день Мауглі провів у печері, оберігаючи горщик із жаром, додаючи туди сухі гіллячки та кору і спостерігаючи за полум’ям. Навіть Табакі, який приніс звістку про те, що увечері Жабенятко Мауглі чекають на Раді Зграї, не зміг відірвати його від цього захопливого заняття.

У призначений час Мауглі з’явився біля Скелі Ради.

Акела сидів на вершині поряд зі своїм звичним місцем. Це був знак, що місце ватажка Зграї вільне. Шер-Хан із ватагою своїх дармоїдів, не ховаючись, блукав поміж вовками. Мауглі підійшов до Багіри, яка лежала осторонь, і влаштувався поряд, тримаючи між колінами горщик із жаром, що ледь жеврів. Коли гомін стих, несподівано заговорив Шер-Хан – він ніколи би на таке не насмілився, якби Акела був дужим.

– Він не має права! – прошепотіла Багіра. – Скажи йому, Мауглі. Він боягуз, і, звісно ж, злякається!

Мауглі миттєво скочив із місця й вигукнув:

– Вільний Народе, чому тут опинився тигр? Хіба Шер-Хан очолює Зграю?

– Мені здається, що місце ватажка вільне, а мене попросили повідомити… – почав собі Шер-Хан.

– Хто тебе просив? – зупинив його Мауглі. – Невже ми шакали, аби слухати м’ясника? Зграя сама обере собі ватажка, це більше нікого не обходить.